Червоногрудка

— Чому? — здивувалася господиня. — Це все сталося півстоліття тому і нікуди від вас не втече.

— Ну… — Харрі поглянув на чорну муху за мереживними занавісками.

Дорогою до дільниці Фріцу подзвонили, і він тут же розвернув автомобіль і поїхав назад. Таке порушення правил викликало обурення навколишніх водіїв.

— Беатріса Хофман ще жива, — сказав Фріц, додаючи газу на перехресті. — Вона зараз у притулку для старих по Мауербахпітрасе. Це у Віденському лісі.

Двигун «БМВ» радісно вискнув. За вікном кам’яні будинки змінилися фахверковими, ті — старими трактирами і — листяним лісом. Промені призахідного сонця вигравали в листі буків і каштанів, створюючи відчуття казки.

Доглядальниця повела їх великим парком.

Беатріса Хофман сиділа на лавці під могутнім вузлуватим дубом. Під величезним солом’яним капелюхом виднілося маленьке зморщене обличчя. Фріц звернувся до неї німецькою і пояснив, навіщо вони прийшли. Стара кивнула і посміхнулася.

— Мені дев'яносто років, — тремтячим голосом сказала вона. — І все одно, коли я згадую про фройляйн Хелену, на очі навертаються сльози.

— Вона мешкати? — Харрі не говорив німецькою зі школи. — Знаєте ви, де вона?

— Що він каже? — запитала Беатріса, підносячи до вуха руку.

Фріц пояснив їй.

— Так, — сказала вона. — Я знаю, де Хелена. Вона — там, угорі.

Стара вказала пальцем на крону дерева.

Ось він, подумав Харрі. Маразм. Але старенька ще не закінчила:

— У Святого Петра. Ланґи були ревними католиками, але з них усіх Хелена була просто янголом. Я коли згадаю, — як мовиться, на очі навертаються сльози.

— Ви пам’ятаєте Гюдбранна Юхансена? — запитав Харрі.

— Урію. Я бачила його лише раз, — відповіла Беатріса. — Красивий і дуже милий молодий чоловік. Шкода, що хворий. Хто б міг подумати, що такий ввічливий і добрий хлопчик може вбити? Вони з Хеленою дуже кохали одне одного. Бідолашна, вона так і не знайшла його. І поліція його не знайшла. І хоча Хелену ні в чому не звинувачували, Андре Брокхард зробив усе, щоб її вигнали з лікарні. Вона переїхала до міста і стала працювати в архієпископа, — безкоштовно допомагати йому. Але потім родині знадобилися гроші, і вона почала свою справу. Відкрила швацьку майстерню. Через два роки у неї вже працювало чотирнадцять швачок. Її батько вийшов з в’язниці, але роботу знайти не зміг — через той скандал з євреями-банкірами. Фрау Ланґ більше за всіх переживала за родину. Вона хворіла, довго, і в п’ятдесят третьому померла. У тому ж році, восени, гер Ланґ розбився на машині. У п’ятдесят п’ятому Хелена продала свою майстерню і, ні слова нікому не сказавши, виїхала за кордон. Я запам’ятала, це було п’ятнадцятого травня, у День визволення.

Помітивши на обличчі Харрі здивування, Фріц пояснив:

— У Австрії все трохи інакше. У нас святкують не день гітлерівської капітуляції, а виведення з країни військ союзників.