Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
— Он трамвай, — гукнув Джіммі.— Біжіть, а ми їх тут. затримаємо. Ну, катайте! Швидше!
Ворожа компанія в першу хвилину була спантеличена цим маневром, але, опам’ятавшись, почала вистрибувати з поїзда, пориваючись навздогін утікачам. Статечні й тверезі оклендівці, що сиділи в трамваї, не звернули майже ніякої уваги на юнака з дівчиною, які підбігли до вагона й знайшли собі місця в передній, відкритій його частині. Ніхто з них і в голові собі не покладав, що ця пара має щось спільне з Джіммі, який, стрибнувши на приступку, гукнув вагоноводові:
— Ну, старий, відчалюй і шквар чимдуж!
Наступної миті Джіммі враз крутнувся, і пасажири побачили, як його кулак заїхав у лице чоловікові, котрий силкувався з бігу скочити в трамвай. Водночас уздовж усього вагона зайшли в хід і інші кулаки, падаючи комусь в обличчя. В такий спосіб Джіммі разом з товариством, що вишикувалось на довгій нижній приступці вагона, мужньо відбивав атаку. Після різкого дзвінка вагон рушив, і товариші Джіммі, давиш відсіч останнім ворогам, позіскакували й собі на землю, щоб уже там докінчити справу. Трамвай поїхав, лишивши поле бою далеко позаду, а остовпілим пасажирам і на думку не спадало, що цей спокійний юнак і ця гарненька робітниця, які сиділи край зовнішньої лавки, були причиною всієї цієї колотнечі.
Мартін захоплено стежив за бійкою, і в ньому прокинувся давній войовничий запал. Але за хвилину все це згасло, і його огорнув тяжкий сум. Він відчув себе дуже старим, на цілі віки старішим од веселих і безтурботних друзів своєї юності. Занадто далеко зайшов він, щоб можна було вернути назад. їхнє життя, яким колись жив і він сам, тепер уже було відразливе для нього. Все це його розчарувало. Він став чужий своїм приятелям. їхнє товариство було вже йому не до смаку, так само як і їхнє дешеве пиво. Тисячі прочитаних книжок стали прірвою поміж ними. Він сам засудив себе на вигнання. Блукаючи довго по безмежних просторах розуму, він загубив дорогу назад. А проте ж він був людиною, і потреба його в людському товаристві лишалася незадоволеною. Нової домівки він собі не знайшов. Його не розуміли ні давні приятелі, ні рідня, ні буржуазні кола, і навіть оця дівчина поруч нього, яку він так глибоко поважав, не могла зрозуміти його і тієї честі, що він їй виявляв. Від усіх цих думок до його суму домішалася гіркота.
— Помирися з ним, — порадив він Лізі, провівши її до вбогої робітничої хатини на розі Шостої й Маркет-стріту, де вона жила. Мартін мав на увазі хлопця, що його місце сьогодні він мимохіть перебрав на себе.
— Не можу вже… тепер, — відказала Лізі.
— Пусте! — весело сказав він. — Тільки свисни, і він прибіжить.
— Ні, я не про те, — промовила вона просто.
І він зрозумів її.
Коли Мартін прощався з нею, вона раптом потяглася до нього, але не владним чи звабливим рухом, а якось тужливо і покірно. Це зворушило Мартіна до глибини душі. Озвалася притаманна йому зичливість, і, обнявши дівчину, він поцілував її і відчув на своїх губах найщиріший, який тільки буває, дівочий поцілунок.
— О боже! — схлипнула вона. — Я б могла вмерти за тебе! І залюбки!
Вона вирвалася від нього й побігла сходами. Мартінові на очі набігли сльози.
— Мартіне Ідене, — пробурмотів він, — ти не звір, а нікчемний ніцшеанець. Тобі б одружитися з нею і сповнити щастям її натруджене серце. А ти не можеш, не можеш! Сором тобі й ганьба!
«Старий блукач, він скаржиться так гірко, — пригадав Мартін рядки Генлі.— Усе життя — це помилка й ганьба»[57]. Так, усе життя — це помилка й ганьба!
«Ганьба сонця» вийшла у жовтні. Коли Мартін розірвав мотузок на бандеролі від видавництва й поклав на стіл шість авторських примірників книжки, глибокий смуток посів його серце. Він подумав, скільки безтямної радості відчув би він, якби таке сталося хоча б на два-три місяці раніш. А тепер він лишився холодний і байдужий. Вийшла його книжка, його перша книжка, а серце не забилося сильніше, — йому стало тільки сумно. Тепер це так мало важило. Щонайбільше — це дасть йому певну суму грошей. Але нащо йому тепер гроші?
57
«Старий блукач…» — рядки з вірша В. Генлі «Чекання» (цикл «Шкіци із шпиталю»).