В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
— А змій, що впав з неба?
— Йдеться про падіння на землю великого метеорита, вогненний слід якого і вважали за небесного змія. Нестору треба вірити.
— І його словесам про бісів на конях?
— І про бісів на конях теж.
— Себто… невидимцям?
— Атож…
Помовчали. Гули бджоли, гралися діти, лагідно сяяло сонце. На душі було затишно і умиротворено, а тому не хотілося думати ні про яких бісів. Та все ж…
— А подібні… невидимці, скажемо так, коли-небудь зустрічалися? Хоча б в інших народів?
— О-о, — з готовністю вигукнув мій дивний співрозмовник. — Та скільки завгодно подібних фактів! Історично зафіксованих! Ось хоча б кілька з них. Року 1876-го на вулицях китайського міста Нанкін спалахнула жахлива паніка: в місті з’явилися невидимі демони, які відрізали в людей традиційні косички. Рятуючись, горожани закривали голови, аби вберегти волосся, але де там! Паніка невдовзі поширилась і на Шанхай та інші китайські міста, де невидимі істоти, як і в Полоцьку, почали навіть убивати людей. Особливо уві сні. Історія набула розголосу і тривала чи не три роки, але загадкових злих духів, які стригли волосся, так ніхто й не бачив, хоч вони остригли сотні й сотні китайців. А втім, то був не перший випадок, у піднебесній збереглися документи — «невидимців, які стригли волосся», знали ще в епоху династії Вей (477–517 роки до н. е.).
— Гм… — не знаючи як реагувати, гмикнув я. — І що?
— У 1890 році масова паніка охопила Японію, як з’явилися невидимці, які наносили людям рани в шию. Довжина порізу сягала дюйма. В Європі тільки посміювались з цього. Одна з газет, здається, англійська «Дейлі мейл» з гумором описувала, як в Лахорі невидимці хапали індонезійців прямо на вулицях… Але англійці перестали сміятися, як у 1922 році масова паніка спалахнула в Лондоні, коли невидимці почали хапати на вулицях дівчат, відрізали їм волосся і загадково щезали. Ніхто не міг порятувати чи захистити молодих англійок. У великому європейському місті серед білого дня в людей несподівано зникало волосся з голови. А потім знахабнілі невидимці почали наносити лондонцям навіть ножові рани в шию. Преса про те писала. Все достовірно, хоч і фантастично на перший погляд.
— Фантастично не лише на перший погляд, — не втерпів я, — а й на другий, третій… І на будь-який.
— Згоден з вами. Але подібне траплялося і в США. У 1873 році в штаті Вісеонсин, наприклад, на вулиці містечка Меномоні у дівчини серед білого дня, яка йшла з матір’ю, раптом відчула, як «хтось зістригає їй волосся майже до коріння і воно при цьому безслідно звітрювалось». «Нью-Йорк таймс» писала у 1831 році про те, як невидимі істоти наносили людям рани в голову. Траплялося подібне й пізніше, літ через тридцять, коли невидимці нападали на дітей, кусали їх, душили. Сліди укусів бачили свідки. Збереглося свідчення двадцяти очевидців про те, як хтось невидимий для ока кусав їм руки. Вже зовсім недалеко від нашого часу, у 1960 році поліцейські були свідками, як двадцятилітнього південноафриканського фермера Джімі де Бруіна «потрошили» невидимці — він кричав, а на ногах його з’являлися без видимих причин рани. На очах у поліцейських. Пошкодження було нанесене чи то скалпелем, чи бритвою… В середньовічних легендах Уеллса є казки про шапки-невидимки і чарівні плащі, що робили його власників невидимими. А тільки було видно лезо меча, що матеріалізовувалося за мить до нанесення удару…
— То Герберт Уеллс, мабуть, подібні казки знав, коли писав свого «Невидимця»?
— Цього не відаю, але невидимі істоти, які могли наносити шкоду людям, були відомі за століття до Уелса. В українському фольклорі теж. Згадайте хоча б казку «Видимо й невидимо», в якій діють дві істоти — Видимо і Невидимо, вони й столи накривають з усілякими наїдками та питвом, прислуговують, самі зостаючись невидимими. І навіть на замовлення слуги ломачкою-самобійкою відлупили пана… Не з неба ж ці казки впали, а створені вони на основі реальних фактів.
— Але ж Нестор подібних невидимців називає бісами.
— А як він міг у його час їх називати? Тоді таких понять, як, скажімо, фантом чи полтергейст не існувало.
— То це міг бути… фантом?
— Точніше — колективний фантом.
— Чий, чий?
— Загиблих людей. Нестор пише: «… І нашестя велике було половців звідусюди, і взяли три городи: Посічень (Переволоку), Прилуки і багато сіл завоювали. У це ж літо воювали половці ляхів…» Очевидно, біля Друцька руси розбили загін половців, от їх душі, аури, фантоми — називайте, як хочете, — і никали, не знаходячи собі пристанища, від Друцька вони пішли на Полоцьк, і шкодили там… Подібні свідчення про аури загиблих, що зустрічаються біля могил, ні-ні та й з’являються. Як, наприклад, аури моряків біля братньої могили у Севастополі — їх бачило багато людей. Навіть преса писала. А після освячення вони більше не з’являлися…