Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Хлопець вистрибнув на коня, і відразу його лахміття перетворилося на місяцеві шати.
Він помчав на чудовому коні до міста. Люди здалека помітили його й загукали:
— Он летить кінь, ясний, мов місяць!
Хлопець підострожив коня навпроти палацу, злетів угору і виїхав на балкон, де на троні сиділа принцеса.
Король підбіг, обійняв майбутнього зятя і сказав, що зараз гулятимуть весілля. Та хлопець мовив:
— Ні, ваша величність, я хочу зробити ще дві спроби і лиш тоді одружуся з принцесою.
І помчав геть на своєму коні, ясному, мов місяць.
Біля дерева кінь зник, а блискучі шати найменшого сина перетворилися на лахміття. Він повернувся до батькової хати й застав там братів, які розповідали, що діялося в місті, про те, як принц на коні, ясному, мов місяць, виїхав на балкон і обіцяв ще двічі повернутися і лиш тоді взяти шлюб з принцесою.
Хлопець вислухав братів і мовив:
— Це я був тим принцом у місяцевих шатах. Це я виїхав на балкон королівського палацу!
Тут брати закричали:
— Замовкни, шмаркачу, не верзи дурниць! Подивіться тільки на цього нахабу!
Хлопець мовчав. А батько сказав:
— Не кричіть на нього! Адже він стеріг нашу кукурудзу, щоб ви могли поїхати й побачити змагання. До того ж, поки він був у полі, жоден кінь навіть не наблизився до кукурудзи.
Наступної ночі хлопець знову прийшов до гіллястого дерева, вдарив тричі по стовбуру й сказав:
— Конику мій семибарвний, з’явись мені, ясний, мов зірка!
Ту ж мить він побачив, як до нього мчить кінь, випромінюючи зоряне світло. Хлопець скочив на нього, і його лахміття обернулося на зоряні шати. Коли вони під’їхали до міста, люди здалеку помітили світло й загомоніли:
— Дивіться, он мчить кінь, ясний, мов зірка!
Хлопець знову в’їхав конем на балкон і сказав королю:
— Завтра я виїду на балкон іще раз і тоді одружуся з принцесою.
І помчав геть. Біля дерева кінь зник. А хлопець повернувся у своєму лахмітті додому, де його брати саме розповідали про ясного, мов зірка, коня. Хлопець знову сказав їм, що то був він, але брати, розлючені, знову почали сварити його. Довелося батькові ще раз захистити сина.
На третю ніч хлопець підійшов до гіллястого дерева, вдарив тричі по стовбуру і сказав:
— Конику мій семибарвний, з’явись мені, ясний, мов сонце!
Враз ліс і поле осяяло світло. Це наближався кінь. Хлопець скочив на нього — і його одяг запалав, наче сонячне проміння.
Вони помчали в місто. їх здалеку побачили люди. Натовп загукав:
— Он летить кінь, ясний, мов сонце!
Хлопець підострожив ясного, мов сонце, коня навпроти палацу. Кінь підстрибнув і опинився на балконі перед принцесиним троном. Світло було таке яскраве, що засліпило їй очі.
Тут підійшов суддя і одружив їх.
Тоді хлопець мовив до короля:
— Я хочу, щоб ви послали свою королівську карету по мого батька й братів.
І король послав карету з солдатами на хутір, де жили батько й брати переможця.
Батько перелякався, побачивши королівську карету.
— Сюди їде королівська карета! Ви, певне, накоїли в місті лиха, і це їдуть по вас.
Та сини заперечили:
— Ні, тату, ми не зробили нічого поганого, тільки були на весіллі.
Тут під’їхала карета, і їх забрали до міста. Батько й брати тремтіли від страху. Адже вони думали, що король стратить їх усіх за якусь невідому провину.
В королівському палаці їх привели перед трон, на якому сидів менший син у пишних шатах. Побачивши, що батько похолов від страху, хлопець підбіг до нього, обняв і мовив.
— Тату, ви не впізнаєте мене? Я ж казав вам — це я той самий вершник, що дострибнув конем до принцеси!
Батькові від подиву аж мову відібрало.
Тоді хлопець підкликав своїх братів і сказав:
— Відтепер ви будете в палаці за слуг. Один доглядатиме стайню, другий прибиратиме в покоях.
А батькові мовив:
— Це ваш палац, тату. Можете жити, де хочете. А злих братів варто трохи провчити.
Того дня менший син був найщасливіший з усіх людей на світі.
ШВЕЦЬ І П’ЯТНАДЦЯТЬ СЕНТАВО БОРГУ
Кубинська народна казка
Жив собі один чоловік, що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим, — усього п’ятнадцять сентаво[14],— щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:
14
Сентаво — одна сота частина песо, основної грошової одиниці Куби.