"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
Григоренко закричав.
— Хай дама трохи відпочине! Танок нелегкий, — сказав Релінк і, вийшовши з-за стола, став впритул перед Григоренком.
— Не треба кричати і не треба ображатись. Ти ж не знаєш, що це найновіший метод лікування туберкульозу.
Гестапівці зареготали.
Взявши собі стілець, Релінк сів лицем в лице з Григоренком і співчутливо спитав:
— Боляче? Нічого не вдієш, не всяке лікування приємне. А тепер відповідай коротко і точно на мої запитання. В якому році народився?
— В дев’ятнадцятому, — прохрипів Григоренко.
— Де?
— В Харківській області, село Федорівка.
— Значить, ти не місцевий житель?
— Ні.
— Як тут опинився?
Григоренко не відповідав. Він тільки в цю мить зрозумів, що автоматично повідомив про себе справжні дані, а в його версії, приготованій на випадок арешту, дані були зовсім інші. За спокійних обставин, не приголомшений болем, може, він і зміг би якось узгодити справжні відомості з версією, але зараз він тільки спітнів од страху.
— Я приїхав сюди… ще перед війною… Послали на роботу… Інструктором фізкультури… — затинаючись, промовив Григоренко, і це було вже з версії.
— Отак-таки, — Релінк вернувся за свій стіл. — Ось твій паспорт. Чому тут немає належного штампу про роботу в цьому місті?
Григоренко мовчав, не розуміючи, де вони взяли його паспорт, який він, ідучи до партизанів, сховав на старій квартирі.
— Ну, ну, відповідай швидше! — крикнув Релінк. — Де штамп про роботу?
— Не встиг поставити, — відповів Григоренко.
— Ах, не встиг! А чому в паспорті зовсім інше місце народження?
Григоренко мовчав. Релінк знову підійшов до нього впритул.
— Погані твої справи, дуже погані. Треба було, залишаючи попередню квартиру, заховати паспорт краще. Або не реєструватися там як постійний мешканець. І вже в усякому разі, слід пам’ятати, що сказано в твоєму фальшивому паспорті. — Релінк звернувся до гестапівців: — Швидкий фокстрот!..
Через півгодини Григоренка непритомного понесли в камеру…
Релінк викликав машину і разом з двома співробітниками виїхав на квартиру Шрагіна. Це входило в розроблений ним план операції «Олендорф проти Гранта». Він їхав цілком задоволений собою: поки що все йшло так, як він задумав.
Емма Густавівна і Ліля були дома. Двері відчинила стара. Вона здивовано і злякано дивилася на гестапівців, що вдерлися, не впізнаючи Релінка, який одного разу був її гостем.
— Еммо Густавівно, здрастуйте, — всміхнувся Релінк. — Можна до вас на хвилинку?
— Прошу, прошу, — заметушилася стара, все ще не впізнаючи гостя.
Релінк вирішив нагадати їй про себе:
— Я дуже шкодую, що з того часу, як побував у вас разом з генералом Штроммом, більше не мав можливості скористатися вашою люб’язною гостинністю.
— Я теж шкодую за цим, пане… — старуха затнулася.
— Релінк.
Вони пішли у вітальню.
— Ваша дочка дома? — запитав Релінк.
— Валяється в ліжку, — буркотливо відповіла старуха.
— Покличте її, будь ласка, нам треба поговорити всім разом.
Ліля вийшла заспана, із злим, пом’ятим обличчям. Не відповівши на привітання Релінка, сіла на диван.
— Де пан Шрагін? — запитав її Релінк.
— Мабуть, на своєму заводі, — відповіла за дочку Емма Густавівна. — А втім, хто його зна, він нам ніколи не каже, куди йде.
— Ні, Еммо Густавівно, він не на заводі, — зітхнув Релінк. — Ми його сьогодні вранці арештували.
Ліля схопилася рукою за горло і дивилась на Релінка повними жаху очима.
— А що я тобі казала! — істерично крикнула стара.
— Що вам казала мама? — швидко спитав Релінк, не зводячи очей з Лілі.
— Хай вона сама скаже, — ледве відповіла Ліля.
— Я казала їй, що він темна й жорстока людина, — майже урочисто промовила Емма Густавівна.
— Чому ви так думаєте? — повернувся до неї Релінк.
— Боже мій! — сплеснула вона долонями. — Два роки прожити в сім’ї і ні разу не показати себе людиною, в якої є серце.
— Так… Що іще? — запитав Релінк.
Але скільки він не старався, більше хазяйка нічого конкретного повідомити не могла. І тоді Релінк знову звернувся до Лілі:
— А що скажете ви?
— За що ви його арештували? — запитала Ліля.
— Про це згодом. Поки що я хочу послухати вас, ваші враження про пана Шрагіна.
— По-моєму, він хороша і чесна людина, — помовчавши, відповіла Ліля. — Те, що каже мама, — то несерйозно. Їй не подобається його характер. Мені теж його характер не до душі, але людина він хороша… Так, він хороша людина, — виклично повторила вона.