Чінгісхан
- Автор: Ян Василий Григорьевич
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-00909-5
- Переводчик: Анатолій Шиян
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Чінгісхан». Краткое содержание книги:
— Джучі полюбив країну кипчаків більше, ніж свій корінний улус. Він у Хорезмі не дозволяє монголам навіть зачепити будь-кого з кипчаків. Джучі, не криючись, говорить такі безсоромні слова: «Старий Чінгісхан втратив розум, бо спустошує стільки земель і винищує безжалісно стільки народів». Джучі хоче під час полювання вбити нашого батька й укласти союз дружби з мусульманами, відокремившись од монгольської корінної орди.
Тоді Чінгісхан розлютився і послав до Хорезму свого брата Утчигіна і вірних людей з наказом, щоб Джучі негайно прибув до батька. «А якщо він одмовиться приїхати і залишиться в Хорезмі, — сказав Утчигінові на вухо Чінгісхан. — тоді ти мовчки вдар і без дорікань убий!»
Джучі послав батькові відповідь, що не може виїхати через хворобу, і залишився в Кипчацькому степу. А вірні люди написали Чінгісханові, що хан Джучі здоровий, часто їздить на облавне полювання, і саме тому вони залишилися біая Джучі, щоб виконати таємний наказ великого кагана.
Джагатай виїхав назад, щоб управляти своїм улусом, у Самарканд, а Чінгісхан з двома улюбленими синами, Угедеєм і Тулі, на початку року Собаки (1226) повів своє військо проти тангутів і дійшов до місця Онгон-Талан-Худун. Тут він побачив страшний сон і почав говорити про наближення смерті. Він послав по синів, які були в іншому загоні.
Другого дня на світанку прибули Угедей і Тулі. Коли вони наситились поданим угощенням, Чінгісхан сказав присутнім у юрті:
— Я маю провести з синами таємну нараду. Про наші турботи я бажаю переговорити з ними у цілковитій самотності. Ви всі вийдіть.
Коли всі хани та інші люди вийшли, Чінгісхан посадив біля себе обох Финів. Спочатку він давав їм поради відносно життя і управління державою. Потім сказав:
— Уважно запам’ятайте все, діти мої! Знайте, що, над моє сподівання, настав час мого останнього походу. З допомогою покровителя монголів, бога війни Сульде, я підкорив для вас, сіини мої, царство такого незвичайного простору, що від пупа його в кожний бік буде один рік дороги. Тепер кажу мій останній заповіт: «Завжди знищуйте ваших ворогів і звеличуйте ваших друзів», а для цього ви повинні бути завжди одної думки і все робити, як один. Тоді ви будете жити легко й приємно і тішитися своїм царюванням. Моїм наступником я залишаю, як наказав раніше, Угедея. Після мене його повинні оголосити великим каганом і підняти на білій повстині пошани. Стійте міцно і грізно на чолі всієї держави й монгольського народу і не смійте після моєї смерті перекручувати чи не виконувати мій «Ясак». Шкода, що зараз тут нема моїх синів Джучі і Джагатая. Шкода! Хай не трапиться так, що, коли мене не стане, вони порушать мою волю, ворогуватимуть поміж себе і здіймуть у царстві згубну смуту! Хоч кожна людина бажає померти вдома, але я вирушаю в останній похід, заради гідного кінця мого воїнського імені. Дозволяємо вам іти!
Після цього Чінгісхан рушив з військом далі. В дорозі правителі зустрічних племен і міст приходили один по одному і заявляли про свою» покірність. Один хан з’явився з підносом крупних перлів і сказав: «Ми підкоряємось!»
Але великий хан, почуваючи близькість смерті, не звернув на перли уваги і наказав розсипати їх у степу перед військом. Всі воїни збирали, але багато перлів загубилося в поросі, так що й згодом люди шукали їх і знаходили.
— Кожний день для мене тепер дорожчий за підноси з перлами, — говорив Чінгісхан і був сповнений турботами й тривогою.
Тоді цар тангутський послав вісників до Чінгісхана. Він їх не прийняв, і тангутські посли передали такі слова великому радникові кагана Єлю Чу-цаю:
— Наш цар кілька разів повставав проти великого кагана, і після того завжди в нашу країну вторгалися монголи, вбивали народ і грабували міста. Безглуздо чинити опір. Ми прийшли служити Чінгісханові, просимо миру, угоди і взаємної клятви.
Єлю Чу-цай відповів послам:
— Великий каган хворий. Хай цар тангутів підожде, поки Чінгісханові стане краще.
Хвороба Чінгісхана день у день посилювалась; він виразно бачив близькість кончини і наказав:
— Коли я помру, то нічим не виявляйте моєї загибелі, не зчиняйте плачу й голосіння, щоб про це не дізналися вороги, не зраділи і не піднеслися духом. А коли цар і жителі тангутські вийдуть з воріт фортеці з дарами, кидайтеся на них і знищуйте!..
Великий каган лежав на дев’яти складених білих повстинах. Під головою була сідельна замшева подушка, на ногах покривало з темного соболя.
Тіло, довге і схудле, здавалося неймовірно важким, і йому, що потрясав світ, було важко поворухнутись або підвести обважнілу голову.