Таврований

Патріоти вимагали звільнити своїх полонених. Взамін дали згоду пропустити партизан.

Під керівництвом Вершигори полонених швидко переправили на інший бік річки. До шостої години ранку партизани увійшли в село Здвиждже.

Патріотів там не виявилося. Вони пішли, не бажаючи вступати в контакт з червоними партизанами.

На відміну від жителів Корчина, мирне населення цього села висипало на вулиці.

Семен Васильович їхав на скакуні і посміхався:

— Сьогодні ми добилися великої політичної перемоги, — пояснював він членам штабу. — Ми довели, що червоні партизани України не бандити з великої дороги.

Ковпак, який пересів з тачанки в сідло коня, супився, але нічого не говорив. Він змирився з ініціативою комісара, яка призвела до позитивних результатів. Але йому порядком набридли дрібні групи людей, які боролися за нещасну, понівечену і знекровлену Україну.

Він розумів німців, угорців, румунів, росіян, громадян інших національностей, яких окупанти насильно змушували воювати проти Червоної Армії і партизан. Але він не розумів своїх, українців, які вели бойові дії і з партизанами, і з німцями. Вони дратували його, ці безумці. Вони люто борються за волю і незалежність України. Здуріли! Проти кого? Проти Німеччини і Радянського Союзу. Купка непідготовлених до бойових дій добровольців. Він, як і раніше, наполягав, що з ними не потрібно церемонитися. Їх треба знищувати.

Дискусії командира і комісара зайшли занадто далеко. Вирішили, щоб їх розсудили в Москві.

Відповідь отримали за підписом першого секретаря ЦК КП (б) У Микити Сергійовича Хрущова:

«У нашому ставленні до українських націоналістичних „партизанських“ загонів ми повинні завжди пам’ятати і розрізняти: перше, що керівники українських буржуазних націоналістів — це німецькі агенти, вороги українського народу. Друге, що деяка частина рядових учасників цих загонів щиро бажає боротися з німецькими окупантами, але вони обмануті буржуазними націоналістами, які пролізли до керівництва цими формуваннями.

Виходячи з цього, Вам необхідно:

Перше: всіма способами викривати керівників цих формувань — буржуазних націоналістів, як ворогів українського народу, німецьких агентів. Це необхідно проводити шляхом посилення агентурної роботи, поширенням листівок і т. п.

Друге: не вступати в контакт з цими загонами.

Третє: не виступати збройно проти цих загонів, якщо вони на Вас не нападають, пам’ятаючи, що зараз нашим головним завданням є розгром фашистської Німеччини і вигнання німецьких окупантів з нашої території».

Начальник УШПР виражався більш категорично. Він наказав не зв’язуватися з патріотами. Не так багато він пропрацював заступником наркома НКВС України. Але пам’ятав, якою там напруженою була обстановка перед війною. Люди не прийняли Радянську владу. Проводили акти непокори. Їх судили, цілими сім’ями виселяли у виправно-трудові табори, але опір не зменшувався.

Лунали голоси, щоб виселити всіх українців за межі республіки.

Тимофій Амросієвич розумів, що після розгрому Німеччини війна в Західній Україні не закінчиться. Патріоти будуть до останнього боротися за незалежність України.