Таврований
- Автор: Ремени Ник
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Таврований». Краткое содержание книги:
Однак у 1937 році в числі інших військових (у першу чергу Блюхера) потрапив під жорна сталінських репресій, два роки просидів у Хабаровській в'язниці. Тільки стійкість, неймовірна мужність дозволили йому вийти з неї живим.
У роки війни очолив найуспішніше партизанське з'єднання, довів, що він не ворог народу. Однак все одно загинув від рук НКВД.
Семен Васильович відвернувся до вікна. Встановилася трагічна пауза.
Петро Петрович зрозумів комісара. Він вже іншим тоном промовив:
— Іди до себе, вуйко. І не попадайся нам на очі.
— Не розумію їх. Ніяких перспектив, а вони борються, — сказав Базима.
— Мені здається, що це велика трагедія українського народу. Конфлікт на роки. Але нам потрібно враховувати у своїй діяльності цю ситуацію. Уже зараз. Не скочуватися до братовбивчої війни, — сказав Руднєв.
3
Після стоянки в лісі зайняли Корчин. Колона рухалася по пустих темних вулицях села. Воно, здавалося, вимерло. Але якщо в Новій Слободі Путивльського району та інших населених пунктах Лівобережної України і Білорусії від хат залишалися тільки обгорілі труби, то тут спостерігалася інша картина. Білі хати і подвір’я були цілі, але на вулиці не з’явилося жодної людини.
При повному круглому місяці зяяли темні вікна. В деяких з них спалахували вогники і відразу згасали.
Комісар дивився на «мертве» село і здогадувався, чому його вулиці порожні. Його жителі в складі інших борців за незалежність України боролися із з’єднанням у лісі і понесли суттєві втрати.
«Трійка» тіснилася в тачанці Ковпака. Належало форсувати річку Горинь. Можна було перейти міст через водну перешкоду у села Янова Долина. Але там добре укріплений гарнізон ворога. При світлі ліхтарика Ковпак, Руднєв і Базима мізкували біля «стратегічної» карти, як їм краще вчинити.
Прийшли до одностайної думки, що потрібно будувати наплавний міст біля села Здвиждже. В цей час до командирської тачанки підскакав на коні Вершигора. Його руда борода розвівалася на вітрі. Розвідники побували в селі, до якого збиралися будувати переправу, і розповіли, що там вже перебуває з півтисячі українських патріотів.
Коли Петро Петрович доповів про це, Ковпак вибухнув добірним матом.
— Вони заявили, що переправу будувати не дадуть, — додав Вершигора, коли Ковпак трохи заспокоївся.
Ковпак запропонував придушити противника артилерійським вогнем.
— Хай не путаються під ногам, — сказав він. — Не заважають нам. Інакше зітремо з лиця землі.
— Давай не поспішати, зважимо всі «за» і «проти», — зауважив Руднєв.
— Шо зважувати?! Зметемо село з лиця землі, хай подумають наступного разу.
— Для цього не потрібно великого розуму. Але це призведе до жертв не лише військових, а й мирного населення, — знову не погодився з командиром комісар.
Колону зупинили. Командири зайняли найближчу хату. Розмістилися в великій кімнаті, витіснивши господарів в передпокій.
Ковпак забігав по хаті. Швидко скрутив цигарку і кинувся її прикурювати від недогорілих полін. Хоча можна було прикурити від лампи, яка стояла на столі.
Руднєв продовжував сидіти за столом, в голос міркував:
— Відгомони такого бою прогримлять на сотні кілометрів. Це буде на руку німцям, які хочуть звести патріотів і нас, зміцнить у думці місцеве населення, що партизани бандити і їхні вороги. Цього не можна допустити.
Семен Васильович взяв папірець. Написав чистою українською мовою лист. Він просив озброєних людей на тій стороні не перешкоджати проходу червоних партизан України.
— Петрович, — звернувся комісар до Вершигора, — подумай, як передати лист командиру патріотів.
Вершигора взяв записку. «Кого ж послати на таке делікатне завдання?» — Думав він.
До нього підскочила Ганька, яка мимоволі виявилася свідком конфлікту і прийняла його близько до серця.
Вона недавно виміняла вітчизняний автомат на військову форму. І хизувалася в гімнастерці, зеленій спідниці і пілотці.
— Доручіть мені, товаришу підполковник.
Помічник начальника з’єднання з розвідки подивився на Руднєва.
Семен Васильович промовив твердим голосом:
— Забезпечте їй супровід. Нехай переодягнеться.
Ганька пішла в супроводі кількох чоловіків-розвідників.
Повільно минав час. Командир і комісар не розмовляли. Руднєв сидів в генеральській формі, щось думав. Командир теж в генеральській формі тягнув цигарку. В цей час Вершигора, Базима і його помічники розглядали другий варіант: вести бій з німцями за міст в Яновій Долині.
Повернулася з завдання Аня. Її маленькі очі блищали двома зрілими великими вишнями. Вона поправила косинку, витки непокірного волосся. Передала комісару жовтий листочок.