Таврований
- Автор: Ремени Ник
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Таврований». Краткое содержание книги:
Однак у 1937 році в числі інших військових (у першу чергу Блюхера) потрапив під жорна сталінських репресій, два роки просидів у Хабаровській в'язниці. Тільки стійкість, неймовірна мужність дозволили йому вийти з неї живим.
У роки війни очолив найуспішніше партизанське з'єднання, довів, що він не ворог народу. Однак все одно загинув від рук НКВД.
Зупинилися на привал у лісі. Виставили посилені застави. Патріотів України розігнали, але від них можна було чекати всякого. Незважаючи на чисельну перевагу і бойовий досвід партизан, патріоти билися запекло. Семен Васильович спішився з коня. Спробував розслабитися.
— Не очікував, що потрапимо в таку халепу, — сказав він, звертаючись до Базими.
Начальник штабу теж спішився, зняв з обстриженої під машинку голови кашкета. Він звик, що на півночі і в центрі України, в Росії, на півдні Білорусії їх зустрічали хлібом-сіллю. А тут пострілами з гвинтівок і автоматними чергами.
— За що вони так нас ненавидять? — Здивувався.
— Обстановка складна, — промовив, дістаючи з ящика друковану машинку Вася Войцехович.
— Василь Андрійович, розберися в цій каші. Хто з ким воює, за що і за кого. Вони б’ють не тільки німців, а й нас, — наказав йому Руднєв.
Вася, який закінчив сільськогосподарський технікум і військове училище, брав участь у радянсько-фінській війні, про історію судив не тільки за підручниками. Сказав:
— Західну Україну в 1918 році після Брестського миру Ленін віддав. Її розділили на частини. Вона відійшла до Польщі, Чехословаччини, Угорщини та Румунії.
— Це ми проходили, — зауважив Руднєв. — У 1939 році Україна возз’єдналася. Чому західні українці воюють і проти німців, і проти нас, і навіть між собою? Розтлумач теоретично, що відбувається.
Вася переговорив з полоненими, прочитав спеціальну літературу. Доповів комісару, що визвольний рух у Західній Україні розпочався відразу після поділу регіону на частини. Після вбивства лідера Організації українських націоналістів (ОУН) Євгена Коновальця в 1938 році в національно-визвольному русі загострилися суперечності. Їх суть полягала в тому, що ветерани проводу українських націоналістів на чолі з Мельником, які перебували в еміграції, схилялися до більш помірних дій, робили ставку на поступове «повзуче» встановлення української державності. Молоді радикали, які очолювали підпільну боротьбу на західноукраїнських землях, — С. Бандера, Я. Стецько, Р. Шухевич та інші вимагали від лідерів ОУН зосередити всі зусилля на боротьбі в Україні.
Так почалося паралельне існування двох українських визвольних організацій. Вони ставили своєю метою незалежність України, але домагалися її по-різному.
Коли почалася війна, патріоти розраховували, що Німеччина допоможе відновити державність, звільнитися від «Совєтов». Вони проводили з Німеччиною спільні дії, але досить швидко зрозуміли, що з їх затії нічого не вийде. Окупант коричневий ще більш жорстокий, ніж червоний.
— Тобто українці воюють за свою незалежність, — вимовив задумливо Руднєв, вислухавши інформацію Войцеховича.
— Виходить так, — відповів той.
— Відчайдушні хлопці, — додав Вершигора.
— Ти, Петрович, організуй мені полоненого.
— Зараз у нас у полоні 15 патріотів. Виберу вам те, що потрібно.
Взяли молодого патріота. Вершигора вів з ним предметну розмову. Хто, звідки, скільки в загоні людей, зброї. Семен Васильович присів поруч з помічником по розвідці.
— Відповідай чесно на мої запитання. Ми тебе відпустимо.
— Задавайте, пане генерал. Спробую відповісти.
— За що ви нас ненавидите? Ми українські партизани. Жителі однієї країни. А ви нас ненавидите.
— Ми ненавидимо Совєти. Ленін використав Західну Україну, як розмінну монету в Першу світову війну. Він позбавив нас своєї батьківщини.
— Але в 1939 році вас приєднали до України.
— В складі СРСР. Нас одразу почали заганяти в колгоспи. Хто упирався, цілими сім’ями вислали до Сибіру. Везли у товарних вагонах. Як худобу. Розвалювали церкви. Скажіть, навіщо нам така влада? Правда у неї на вістрі багнета. Я не вірю вашому жодному слову.
— І ви пішли на службу фашистам?
— Нам все одно, що фашисти, що комуністи. Німці нам обіцяли за боротьбу з вами незалежну Україну.
— Кому ви повірили?! — Не втримався Вершигора.
— Ми не віримо ні їм, ні вам. Боротимемося за незалежність Вітчизни до кінця свого життя.
— Ви ще молодий чоловік. Подивіться і подумайте, що ви можете зробити німецьким окупантам або Червоній Армії. Нічого! Ви тільки погубите себе і своїх дітей.
Молодий патріот розгубився. Не знав, що сказати у відповідь. Потім промовив впевнено:
— Незалежність України буду відстоювати до кінця.
Руднєв встав з-за столу. Подивився на середнього росту молодого селянина, якого ситуація загнала в глухий кут, і не знайшовся, що сказати. Трагедію свого народу він сприйняв, як свою. Хіба хоче цей обірваний голодний селянин тримати в руках гвинтівку, ховатися в лісі, кинувши дружину і дітей. Ні. До цього його змусили обставини.