Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Можливо, ті, кого представляє Павлович, не очікують від нього особливих сюрпризів. Узяти й утекти саме від них ще на угорській території й там одразу ж у якомусь банку перевести кошти на клініку в Мюнхені. Це означатиме, що справу зроблено. А що тоді? Тоді він залишиться без майбутнього, адже кинув тих, кого належало б називати своїми. А таке не пробачається. Шлях додому буде закритим. До Зоряни також. А що, як їм відомо про Зоряну? Ну, нехай невідомо зараз, але стане відомо потім. Почнуть розпитувати по містечку, шукаючи його, і, звісно, випливе її ім’я. Що тоді? Ці люди можуть розвернутися оперативно — Зоряна з Олегом ще навіть не встигнуть виїхати до Німеччини.
Усе складалося погано. Не те щоб погано — дуже вже непевно. А його хвилювало єдине — передати гроші до місця призначення. Все. Далі — що буде, те буде. Коли над ним не висітиме це завдання, він викрутиться. Якось зуміє. Але ці щурі не хочуть приймати його умов. Куди ж подіти ці гроші, які опиняться у його руках?!
Віктор довго думав, перебираючи в голові різні варіанти. І все зводилося до одного — от якби був ще хтось, надійний, як він сам. Тоді він знайшов би можливість скинути йому готівку, а сам зі спокійною душею кинувся б у цю м’ясорубку. Але такої людини не було.
Робота у Франкенштейна підходила до завершення. Машина стояла на колесах, майстер налагоджував ще деякі дрібниці під капотом. Двигун працював як годинник, і сам Петро тер руки в передчутті випробування на дорозі агрегату, який у його майстерні ще не мав аналогів. А час летів невблаганно. Потрібно було наважуватися. На що?
Він просидів півдня в Петра, заважаючи йому й відволікаючи від роботи. Потім до вечора збирався, намагаючись передбачити кожну дрібницю. Те, без чого не можна було обійтися і від чого зупинялося дихання, залишилося на вечір. Бажання побачити її було дуже великим, і зараз він ніби й мав на це право, але не наважувався. Телефон давно перегрівся в руці, а годинник не пісочний, простий, підказував, що ще трохи — і дзвонити буде взагалі незручно.
Зоряна ще не спала.
— Добрий вечір.
— Добрий вечір…
— Це Віктор.
— Я… слухаю.
Зараз угамується дихання і проріжеться голос, достатній, щоб говорити про справи.
— У вас є номер рахунку?
— М-м… Так. У Промінвестбанку.
— Ні, це не дуже підходить, — мовив Віктор. — Необхідно зв'язатися з вашою клінікою в Мюнхені й вирішити питання про відкриття рахунку в якомусь із німецьких банків. Це можливо?
— Можливо, — з секундною затримкою відповіла вона. — Я можу зв'язатися з ними, мені дали телефони. Я це зроблю. Завтра. Вони передбачали таке. А… що, ти хочеш сказати — щось можна вдіяти?
Вона не питала, звідки Віктору відомо, що саме змусило її шукати грошей. Та, власне, Зоряну це й не цікавило.
— Я гадаю, що так. — Віктор перевів подих, відчуваючи, як нарешті заспокоюється серцебиття, що виникло після її відповіді, після перших звуків її голосу. Усе буде добре.
— Важко повірити, — сказала вона. — Що від мене залежить? Кажи, що я ще маю робити?
— Нічого. Завтра відкрити рахунок і чекати на мій дзвінок. Бажано скористатися при цьому допомогою доктора Клауса. Він обіцяв сприяти. І мені буде зручніше, адже саме з ним я тримаю зв’язок. А ще я хотів би знати, скільки у нас… — він виправився: — У мене часу. Наскільки це терміново?
— Не знаю… — промовила Зоряна.
У її голосі чулися приреченість, сум, невіра. Від цього хотілося вскочити в машину вже й летіти крізь будь-яку небезпеку, запропоновану ким завгодно. Їй було страшно й важко. «Не бійся, люба. Усе буде гаразд. Дякую тобі, що прийшла з цим до мене. Все своє життя я мріяв про таке. Я не дам вам пропасти…» — крутилося у його запамороченій голові. Як хотілося вимовити ці слова! Невже це не те, що потрібно жінці у такій ситуації? Можливо. Але тільки не від нього. Сказані ним, вони лише примусять її скривитися. І так, мовляв, голова пухне від проблем, а ще ти… А може, після цих слів Зоряна уявить той момент, коли доведеться розраховуватися за послугу, і мимоволі з відразою заплющить очі. Він промовчав. «Не бійся, Зоряно, не настане такий час. Не прийду я за розрахунком…» Напевно, пауза дуже затяглася, тому що вона запитала:
— Алло? Чому ти мовчиш?
— Усе гаразд. Гроші будуть. Можете не сумніватися. Майже сто відсотків. Хіба…