Вибрані твори в двох томах. Том I

Марія Павлівна відчула, як серце її гулко і ще тривожніше застукало. Вона уявила собі самотніх, голодних Сашка і Гену десь там, у землі, в чорному лабіринті підземних тунелей. Що вони роблять зараз, у цю хвилину?.. Чи знають, що їх вирядилось шукати багато людей?.. Ні, не знають, звичайно. Ох, коли б знали! їм прибавилося б сили і легше було б чекати порятунку.

Але разом і радість ледь відчутним теплом зажевріла в грудях. Адже тепер уже точно відомо, що хлопці тут, а не десь в іншому місці. Федір Семенович не може помилитися. Він — досвідчений слідопит. Марія Павлівна ще не забула, як учитель, командуючи партизанським загоном, умів по найменшій, найнепомітнішій дрібниці визначити, де ворог і навіть скільки його та яка в нього зброя. Йому в пригоді ставали і земля, і дерева, і вітер. До всього він уміє приглянутись, прислухатись і в потрібну хвилину одержати необхідну відповідь… Марія Павлівна дивилася зараз на Федора Семеновича захопленими і вдячними очима.

— Тепер ми знайдемо хлопців? — запитала вона з надією в голосі.

— Знайдемо, обов'язково знайдемо, — твердо і впевнено відповів їй учитель.

Він знову легко, як спортсмен, зіскочив униз і зібрав навколо себе піонерів.

— Половина з вас піде зі мною, — сказав він, — а решта — з Марією Павлівною. Наказую дотримуватись суворої дисципліни і порядку. Завдання у нас нелегке. Хлопців треба знайти будь-що. Тільки з ними ми маємо право повертатись додому…? — Ви теж підете з Марією Павлівною, — додав учитель, звертаючись до Ярослава Никаноровича.

Піонери один за одним видерлися по стрімкому схилові до входу в катакомби. Тут вони зупинились, перевірили смолоскипи. Обличчя у всіх були зосереджені, очі палали настороженою цікавістю.

Федір Семенович звернувся до Марії Павлівни:

— Пригадуєте оці чотири розгалуження?

— Здається, не забула ще.

— Ця вузенька штольня робить кілька петель і виходить на той бік гори. В ній не заблудишся, хоч би й хотів. Ота, що он збоку, теж виведе тільки на схили Чорної кручі. Коли б хлопці нею пішли, то вже давно були б дома. А оці дві дуже покручені. Ви, Маріє Павлівно, якщо пригадуєте, ось сюди ходили у майстерні.

— Так, тепер я точно це пригадую, — підтвердила жінка. — Я знаю ці печери.

— От ними ви й підете з своєю групою. Там будуть бокові відгалуження, але вони короткі. Огляньте кожне з них і знову тримайтесь головної магістралі. Я з своїм загоном піду ось сюди. Тут справжні лабіринти. Тільки знаюча людина може з них вибратись.

Групи розійшлися.

Марія Павлівна поспішала. Та все ж вона намагалася міцно тримати себе в руках, уважно оглядала всі ніші та закутки, яких траплялося по дорозі справді-таки чимало.

Несподівано після кількох поворотів натрапили на велику круглу печеру. Смолоскипи вихопили з темряви високе склепіння і гладенькі чорні стіни. На одній із них був вирізаний череп і під ним — дві кістки хрест-навхрест. Вся група мимоволі зупинилася й заніміла. Тільки хтось із хлопців зляканим голосом прошепотів:

— Ох ти!..

— Не дивуйтесь, діти, — озвалася Марія Павлівна, — деякі катакомби існують сотні років. Було, що тут і пірати ховались, і бандити всякі… Хіба вам Федір Семенович про це не розказував?

— Говорив, говорив! — підтвердили деякі, — але ж тепер ми самі побачили.

— Ходімте, — повела піонерів далі Марія Павлівна, — кожна хвилина дорога.

Хлопці тепер ішли ще тісніше, кожен намагався триматися гурту. Але розмовляли між собою навмисне голосно, щоб затамувати той страх, який мимоволі охоплював їхні маленькі серця в цій дикій підземній порожнечі. А то й просто надіялись, що, може, Сашко та Гена, які заблудилися, почують їх. Іноді група зупинялась, і хтось із піонерів голосно гукав:

— Сашко-о!.. Ге-е-ено!

А потім йшли далі. Вони забрели у високу й простору печеру, де наткнулися на залишки домашнього начиння та господарських речей. Тут стояв почорнілий від давнини, перекошений ослін, зроблений грубо, самою сокирою. Боком лежала табуретка. Під однією стіною стриміли вкопані в землю стовпчики, на яких, мабуть, колись були покладені дошки для спання. Валявся маленький закурений казанок. А на землі ще можна було побачити залишки затверділого попелу.