![Левіафан прокидається [calibre 5.10.1] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/9/2/leviafan-prokidaetsya-calibre-5-10-1-download.jpg)
Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]
- Автор: Кори Джеймс С. А.
- Серия: Простір #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Переводчик: Джозефус Алоїзій Міллер
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]». Краткое содержание книги:
Водовоз «Кентербері», що транспортує лід з кілець Сатурна до станцій Пояси Астероїдів, під час чергового рейсу засікає сигнал лиха від корабля «Скопулі». Прибувши на місце, екіпаж «Кентербері не виявляє на його борту жодної живої душі. Гірше того, рятувальна місія несподівано перетворюється в гонку на виживання. Капітан Джеймс Холден і вцілілі члени його команди стають володарями смертоносної таємниці.
А на станції Церера в Поясі Астероїдів детектив Міллер починає пошуки зниклої дівчини. Розслідування приводить спочатку до «Скопулі», а далі - до Джеймсу Холдену. Зникнення Джулі Мао стає ключем до розгадки жахливого злочину, замовники якого не посоромляться розв'язати повномасштабну війну між Землею і Марсом, щоб досягти своїх цілей.
– Ні, справді, – сказав той, – я думав, ти в курсі.
* * *
Вісім днів по тому прийшло повідомлення. Прибув вантажник «Ґай Молінарі», повний бійців АЗП. Гейвлокові координати були підтверджені. Там щось точно було, і це щось активно приймало з Ероса передачі по вузькому променю. Якщо Міллер хотів стати частиною цього, то влучний час настав.
У своєму кубрику на «Росінанті» він присів, схоже, що востаннє. З декотрим сумом він зрозумів, що відчуває одночасно жаль і подив від того, що сумуватиме за цим місцем.
Голден, попри всі свої негаразди та Міллерові претензії, був пристойним хлопцем. Він укусив шмат, який не може проковтнути, але й розуміє це лиш наполовину, проте Джо знав таких людей. Він сумуватиме за дивною протяжною говіркою Алекса і Амосовими звичними матюками. Йому було б цікаво, як Наомі розрулить ситуацію зі своїм капітаном.
Відбуття нагадало йому давно відомі речі: що він не знає, що буде далі, що в нього недосить грошей, і чи впевнений він у можливості повернення з Тота; коли і як він повертатиметься – стане чистою імпровізацією. Мо, там буде інше судно, на яке він зможе вписатися. Мо, йому варто підписати контракт і збирати гроші для покриття його нових медичних витрат.
Він перевірив набої в пістолі. Спакував запасний одяг в маленьку, побиту життям сумку, яку прихопив на транспорт з Церери. Туди влізло все, що він мав.
Вимкнув світло і пішов коротким коридором до трап-ліфту. Голден був на камбузі, нервово смикаючи ногою. Страх майбутнього бою сидів у кутиках його очей.
– Ну, – озвався Міллер, – ось я й пішов, еге ж?
– Ага, – відповів капітан.
– Пекельна була поїздочка. Не можу сказати, що геть усе було приємним, але…
– Ага.
– Скажи іншим, що я попрощався.
– Скажу, – погодився капітан, і коли Міллер пройшов повз нього до ліфту, додав: – Тож будемо вважати, що якщо ми всі через це пройдемо, то де нам зустрітися?
Міллер обернувся:
– Я не розумію.
– Ага, це ясно. Дивись сюди: я довіряю Фреду, або ж я б сюди не прийшов. Я вважаю його шляхетним, і він робить для нас правильні речі. Це не означає, що я в цілому довіряю АЗП. Коли ми покінчимо з цим, я хочу, аби вся команда була вкупі. Чисто на випадок, якщо нам доведеться швидко звідти забиратися.
Детективові щось заболіло в грудях. Не гострий біль, просто раптове щось прихопило. В горлі пересохло. Він кашлянув, аби почистити його.
– Як тільки ми зачистимо те місце, я маякну, – відповів Міллер.
– Але не дрочи вола. Якщо бордель на станції Тот вціліє, мені знадобиться допомога, аби витягнути звідти Амоса.
Міллер відкрив рота, закрив і спробував знову:
– Так точно, капітане, – він намагався полегшити голос.
– Будь обережним, – сказав Голден.
Міллер пішов, затримавшись у переході між станцією настільки, аби впевнитись, що він перестав рюмсати, а потім попрямував на вантажник до штурмовиків.
РОЗДІЛ 39. Голден
«Росінанта» несло через простір як металеву болванку, яка оберталася по усім трьом вісям. З заглушеним реактором і викачаним повітрям, він не випромінював ані тепла, ані електромагнітного шуму. Якби він не мчав у напрямку станції Тот швидше за кулю, судно було б не відрізнити від скелі в Поясі. Приблизно півмільйона кілометрів позаду «Гай Молінарі» волав про повну невинність «Росі» кожному, хто міг почути, і коптив двигунами, довго, повільно гальмуючи.
Із вимкненим радіо «Голден» не міг чути, що вони промовляють, але він сам допомагав писати текст попередження, і воно звучало в його голові.
Попередження! Випадковий вибух на вантажному судні «Гай Молінарі» призвів до вивільнення великого вантажного контейнера. Попередження до всіх суден по його курсу: контейнер іде на великій швидкості і без керування. Попередження!
Обговорювали варіант взагалі нічого не передавати. Оскільки Тот була прихованою станцією, то вона використовувала лише пасивні сенсори. Сканування всіх напрямів радаром чи ладаром засвітило б їх самих, мов різдвяну ялинку. Був шанс, що з вимкненим реактором «Росінант» може підлетіти до станції непоміченим. Та Фред вирішив, що у випадку викриття їхньої підозрілості стане для початку негайної контратаки. Тож аби не грати тихо, вони вирішили грати голосно і вважати, що нахабність їм допоможе.
За певної удачі, системи безпеки станції Тот можуть їх просканувати, побачити, що фактично це шмат металу і рухається він по незмінному вектору без систем життєзабезпечення, тож дозволять йому підлетіти ближче. Здалеку ці системи не по зубах «Росі». Але зблизька маневрене маленьке суденце може кружляти біля станції і шаткувати її, мов капусту. Історія з прикриттям потрібна лишень для того, аби оператори постів безпеки якомога довше розбиралися, що ж відбувається.