Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]

Він дійшов до сорока трьох, коли в його полі зору з’явився невеличкий шаттл, навантажений сталевими балками, затиснутими парою важких маніпуляторів, і поплив до наполовину збудованого корабля поколінь. Перед тим як зупинитися, шаттл зменшився до розміру кінчика олівця. У Джимовій уяві «Нову» змістився з великого судна поблизу до гігантського судна вдалині. Це викликало короткий напад млості. Його ручний термінал біпнув майже одночасно з Міллеровим. Не дивлячись на екран, Джим вимкнув сигнал. Він вже знав свій розклад: дістав маленьку пляшечку, дістав дві сині таблетки і ковтнув їх не запиваючи. Почув, як Міллер дістає таблетки також.

Кожного тижня корабельна експертна медсистема видавала їм таку пляшечку з попередженням, що відмова від приймання їх за розкладом призведе до жахливої смерті. Він їх брав. Він мав їх брати до кінця життя. Якщо ж пару разів пропустить – то це означатиме, що довго воно не протягнеться.

Фред дочитав до кінця, кинув термінал на стіл, потім довго, декілька секунд, тер очі долонями. Голденові здалося, що з їхньої останньої зустрічі той постарів.

– Хочу сказати, Джиме, що не маю уявлення, що з цим усім робити, – нарешті мовив Джонсон.

Міллер подивився на Голдена і беззвучно вимовив «Джим», але той проігнорував.

– Ви читали додаток Наомі в кінці? – запитав Голден.

– Шматок про нановірус, який утворює мережеві зв’язки для підвищення обчислювальної потужності?

– Так, цей шматок, – сказав Джим, – він має сенс, Фреде.

Фред сумно розсміявся і ткнув пальцем в термінал:

– Це має сенс лише для психопатів. Ніхто при здоровому глузді не буде робити такого. Не важливо, що вони при цьому можуть отримати.

Міллер прочистив горло.

– Маєте щось додати, пане Маллере?

– Міллер, – сказав детектив, – так. По-перше – і з усією повагою – не обманюйте себе. Це класичний геноцид. По-друге, факти не викликають жодних запитань. «Протоґен» заразив станцію Ерос летальною інопланетною хворобою і занотовує результати. Причина неважлива. Ми маємо їх зупинити.

– І, – додав Голден, – ми вважаємо, що можемо відслідкувати їхню спостережну станцію.

Фред відкинувся у фотелі, під його вагою метал і псевдошкіра скрипіли навіть при тяжінні у третину земного.

– Як їх зупинити? – запитав він. Відповідь була йому відома. Він просто бажав почути її вголос.

Міллер підіграв:

– Я б сказав, ми б полетіли до тієї станції і знищили її.

– Хто це «ми»?

– В АЗП забагато гарячих голів, які бажають погратися у війну з Землею і Марсом, – вів далі Голден, – а ми натомість вкажемо їм на справді поганих хлопців.