Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Федора Даниловича,
Василя (Красного),
Івана Васильовича і
Костянтина Івановича…
У жовтні 2014 року, за пропозицією великого патріота України Валентина Ніконовича Пшеничнюка, мені вдалося в деяких з цих фортець побувати. Ми низько вклонилися давнім захисникам нашої славної землі: в Кам’янці-Подільському, в Сутківцях, в Острозі та в Старокостянтинові. Тільки відвідавши особисто ті фортеці, можна об’єктивно судити про страшну титанічну працю наших предків, їхні звитяги та непросту долю.
Ось невелика частина опису Старокостянтинівського замку, збудованого в 1571 році українським князем Василем-Костянтином Острозьким (Галицьким):
«Замок у Старокостянтинові — пам’ятка архітектури XVI ст. — розташований на схід від початкового ядра Старого міста на півострові, який був раніше відокремлений від прилеглої місцевості мокрим ровом. Його було зведено у 1571 р. князем К.-(В.) Острозьким одночасно з містом. Спершу замок складався з кам’яної вежі із прилеглою до неї житловою будівлею-палацом. На схід від них знаходилась кам’яна церква, до якої пізніше з південного боку було прибудовано оборонну вежу. Оборонні стіни з вежами, що оточували по периметру замковий острів, були зведені з дерева. Перед однією з веж, в’їзною, було влаштовано підйомний міст. Розташовані на території комплексу будівлі з фрагментами стін з бійницями і амбразурами, що їх огортають, свідчать про потужний характер укріплень замку» [194, с. 1].
Варто розуміти, що, скоріше за все, 1421 року прадід князя Василя-Костянтина — Василь Красний на Чорноморському узбережжі будував фортеці: Караул, Качебіїв, Маяки, Чорний Город за подібною схемою. Хоча в ті часи палаців там ще не зводили, а тільки — «житлові будівлі».
Якщо князь Василь Красний розбудовував поселення та фортеці на узбережжі Чорного моря та вздовж річки Дністра, то його нащадки Іван Васильович, Костянтин Іванович та Костянтин-Василь Костянтинович продовжили ту титанічну працю впродовж річок Південний Буг, Дніпро, Рось, Гнилий Тікич тощо.
Сучасні українські історики змушені ці факти визнавати, хоча приписують відбудову старих та зведення нових фортець переважно польським королям та литовським князям. Та цього робити не слід з тих причин, що польські королі свідомо відбирали обжиті землі руських (українських) князів та витісняли їх щодалі на схід і південь, примушуючи обживати свої старі землі, розбудовувати нові та відновлювати старі поселення й фортеці, а головне — підставляти себе першими під удар татар і московитів. То була далекоглядна католицька політика.
Саме рід руських (українських) князів Галицьких розбудовував поселення та фортеці: Львів, Холм, Дорогичин, Берестя, Кам’янець, Олесько, Острог, Дубно, Луцьк та десятки інших, які з роками прихопили поляки. Так тривало й за часів князя К.-В. Острозького.
«Навесні 1550 року К.-В. Острозький взяв участь у розгромі татарського нападу і того ж року був призначений володимирським старостою та маршалком Волинської землі і вважався найвищим урядником на Волині, куди входила й Брацлавщина… У наступні роки він неодноразово брав участь у боях проти орди, яка вторгалася на землі Поділля і Волині… Позиції Острозького на той час ставали все міцнішими і його як уже визнаного воєначальника 5 грудня 1559 р. призначають київським воєводою. Це була найвища посада на руських землях… Одночасно він залишив за собою і уряд маршалка Волинської землі.
З призначенням київським воєводою князь серйозно взявся за справи. Про це говорить той факт, що він переїхав із Дубно до Києва й став фактично головнокомандувачем литовських військ на Півдні України і відповідальним за всю оборону прикордоння. На його плечі лягли питання оборони замків та організація всієї оборони кордону Півдня України від татарських нападів…