Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Певну увагу князь приділив безпосередньо укріпленню Київського замку. Про це свідчать видатки за 1570–1572 рр. У замку на той час перебувало до п’ятисот вояків, у тому числі 200 кінноти. Для порівняння: у той час у Кам’янці (м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл.) перебувало 200 воїнів, у Білій Церкві, Брацлаві і Черкасах — по 100, у Каневі, Хмельнику, Барі — до 50…» [153, с. 50–51].
А ще ж стояли гарнізони, підпорядковані князю Василеві-Костянтину по інших містах-фортецях Східного та Центрального Поділля й Волині: у Вінниці, Старокостянтинові, Грицеві, Пилявцях, Звенигороді, Переяславі, Богуславі, Житомирі, Острозі, Дубно, Новограді (Волинському), Овручі, Корсуні та інших.
Треба розуміти, що у ХV–ХVІ століттях до замків (фортець) приписувались усі навколишні села зі своїм населенням. І — як стверджував професор М. Молчановський — «Центральным городом Подольской земли считался Каменец… Как в главном городе Подолья сидел княжеский наместник, так во второстепенных замках распоряжались подручные ему меньшие начальники, державцы… в военное время жители округа укрывались в замке; в походе против неприятеля или в погоню за ним выступали они также под непосредственным начальством державц(ев) замка. Вследствие всего этого замки имели чрезвычайно сильную роль в деле регулирования внутренних отношений нашей земли» [21, с. 296–297].
Отаку систему життєдіяльності змушені були обирати наші предки. Можливо, з висоти сучасного досвіду та знань хтось може запропонувати щось краще, та я думаю, що «те краще» не відповідатиме українській ментальності. Тому, як сказав наш перший президент: маємо те, що маємо.
Змушений заявити: наші прапрадіди на чолі зі своїм князівським родом Галицьких (Острозьких) захищали свою землю гідно. Нагадую сучасникам, що такий стиль життя був обраний з часів Великого руського (українського) князя Василя Красного — 1411 року, коли він очолив Подільську землю.
А ось які маємо свідчення про давні замки, в тому числі й про зведені на перших порах у Причорномор’ї Василем Красним:
«Если Каменец был достаточно огражден в военном отношении самой природою и снабжен сильною крепостью, способною выдерживать продолжительную осаду, то не таковы были замки, расположенные далее в восточной полосе Подолья. Прежде всего, самыя стены укрепления обыкновенно возводились из дерева; на некотором расстоянии от стен вбивались дубовые колья, заплетались лозняком и в образовавшийся таким образом между забором и стеной промежуток насыпался слой земли. Над нижней стеной, служившей фундаментом, возводилась верхняя стена, также деревянная, и затем на этой второй стене выстраивались в различных важнейших пунктах башенки или вежи, из которых наблюдали за движениями неприятеля и где помещались боевыя орудия. В половине XVI в. в Винницком замке в указанное время было пять башен, в Брацлавском — шесть. С внутренней стороны замковой стены находились деревянныя пристройки или так называемый городни. В этих крытых помещениях находили убежище жители замкового округа. Городень в Винницком замке в указанное время было тридцать, в Брацлавском — двадцать шесть. Как наружные стены с вежами, так и городни обыкновенно обмазывались снаружи глиною (и белились. — В.Б.). Кроме городень, для потребности служилых людей и отчасти для военных целей внутри замка находились некоторыя второстепенныя сооружения, как то, церковь, отдельныя светлицы, кухня, пивницы или так называемые холодники, погреба, иногда земляныя клети… Татары лишь в исключительных случаях принимались за осаду замков, предпочитая грабить окрестныя села, угонять оттуда скот и уводить пленников…» [21, с. 297–299].
Ще раз зауважимо, що саме такий метод захисту своїх земель обрали наші славні предки з XIV століття і дотримувалися його у ХVІ-му. Згадаймо, як великий Данило Галицький бідкався, за Літописом Руським, що не встиг розбудувати до приходу татар свою землю містами та фортецями. Такої ж політики у XVI столітті дотримувалися руські (українські) князі Василь-Костянтин Острозький та його батько Костянтин Іванович «Ганнібал».
«См(отри) напр(имер) уставную грамоту 1507 г. жителям Киевской области… Почти после каждого параграфа подтверждений различных прав встречаем здесь прибавки: «Как будет было за великого князя Витовта. Бо мы, заключает грамота, старины не рушаем, а новины не вводим, хочем все по тому мети, как будет было за великого князя Витовта» [21, с. 304].