Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Ось як в «Оглавлении» ІХ-го тому подається опис того матеріалу: «Важное предприятие Султана. Бедствие Турков. Сношения с Персиею. Дань Сибирская» [13, т. IX, с. 394].
Як бачимо, тут немає мови про турецько-московську війну. Жодного слова! Але чомусь до «турецького походу» притягнуті за вуха невідомо навіщо «Сношения с Персиею». Звичайно, сучасні московити «співають катериненських пісень». Але що цікаво, до прибулих кримських татарів та турків, разом 67 тисяч війська, прийшло на допомогу все населення Ногайської орди, а це близько 200 тисяч додаткового війська, і вони, за московськими вигадками, нібито злякалися маленького астраханського гарнізону (не більше 10 тисяч). Щось не в’яжеться у московитів. Бо ногайські татари доносили туркам і кримському ханові про все, що відбувалося в Поволжі — від Казані до Астрахані. І ніякі московські хитрощі, як розуміють читачі, на заваді цьому стати не могли.
То що ж насправді того року відбулося під Астраханню?
Передаючи це місто московському князеві, турецький султан Сулейман II, звичайно, попередив того, щоби він готувався до воєнного походу на Персію та про збір війська перед цим в Астрахані.
Московському князю довелося ходити на Астрахань двічі: У 1554 та 1556 роках, оскільки кримський хан Девлет-Гірей був проти цього рішення, хоча й не міг перечити султану. Тому московське військо, після другого захоплення Астрахані, спалило її вщент. Ми вже говорили, що за наказом Івана IV (Грозного), нову Астрахань стали зводити на новому місці. І, звичайно, з 1556 до 1559 року розбудувати місто не встигли. Тому розташувати новоприбулих у новій Астрахані було ніде. Хоча деякі споруди Астраханського кремля на 1569 рік уже були зведені, та воєнних казарм ще не було. Оскільки в ті роки в новій Астрахані заборонили селитися людям нехристиянської віри, то паша Кафи Касим, який очолював кримсько-татарське військо у тому поході, «остановился ниже Астрахани на старом городище, решив там построить крепость и зимовать» [176, с. 35].
Слід зазначити, що за допомогою ногайських і кримських татар паша Касим за один місяць побудував-таки ще одну Астраханську фортецю з казармами, де військо збиралося перезимувати, але, виявилося, що його не буде чим годувати. Послухаємо бранця турецьких галер полоненого московита Мальцева:
«Пришли турки на пашу с великою бранью, кричали: нам зимовать здесь нельзя, помереть нам с голоду, государь наш (султан Селім II, який сидів на троні у 1566–1574 роках. — В.Б.) всякий запас дал нам на три года. А ты нам из Азова велел взять только на сорок дней корму, астраханским же людям (тобто московитам. — В.Б.) нас прокормить нельзя, янычары все отказали: все с царем крымским прочь идем» [176, с. 35–36].
Кримський хан із 50-тисячною армією мав на зиму відійти в Крим і повернутися навесні. Та після військової наради, де були присутні й московити, паша Касим ухвалив рішення відвести до Азова та Криму всю армію. Головною причиною відводу кримсько-турецької армії з-під Астрахані був широкий розголос, якого набув похід. Чутки про нього дійшли до персів, хоча планувалося завдати їм несподіваного удару з півночі. Послухаємо:
«…персидский шах, давний враг султана, воспринял поход турок к Астрахани как попытку создания базы для операций против Персии…» [176, с. 36].
А про те, що перський шах мав рацію так думати, свідчить гонець, який прибув з грамотою від султана до Касима і кримського хана уже по дорозі відходу війська, де султан пояснював, що навесні до Астрахані «прибудет сильное турецкое войско» [176, с. 36].
Та зрозуміло, що зупинити відвід війська вже було неможливо. І тому турецький паша Касим та кримський хан Девлет-Гірей І, зразу ж по відходу зі своїми полчищами до Азова та Криму, поїхали до султана звітувати. Звичайно, у всіх своїх негараздах вони звинуватили московського князя Івана IV (Грозного), який не забезпечив казармами прибуле військо, знищивши стару Астрахань та спаливши в ній татарське житло.
Про те, що саме таке пояснення надали султанові та його кабінету і його Османи сприйняли, свідчать будучі події.
Перше. Султан Селім II відмовився в подальшому завдавати удари по Персії з півночі (через Астрахань).
Друге. Він не покарав пашу Касима та кримського хана Девлет-Гірея І за провальну операцію. Нагородивши їх, він повернув обох на старі посади.
Третє. Султан зажадав від московського так званого царя Івана IV пояснення.