Над Шпрее клубочаться хмари

— Мене зв’язує баласт.

— Тобто?

— Агентство, яким я керую. Щоб цілком віддатися новій роботі, я мушу передати його в надійні руки. Тим більше, що існуючий стан аж ніяк мене не задовольняє. Я вже вам казав, набрана нами агентура за своїми діловими якостями нічого не варта. Навіщо нам така кількість агентів?

— Нічого не вдієш, Фред! Хто платить, той і замовляє музику. А платять американці. Їм же імпонують лише великі цифри. Розумію вашу недовіру до інформації, що надходить від агентів, яким ми сплачуємо тридцять-п’ятдесят марок. Я і сам би волів працювати з людьми, вартими оплати в десятикратному розмірі. Кому більше дається, з того більше й вимагаєш. Але де їх узяти? Та й не треба нехтувати дрібнотою, в методах тотального шпіонажу є, як засвідчила практика, свій сенс.

— Шеф, погляньте на цю статуетку! Скільки таланту, праці і терпіння вклав різьбяр у свій витвір! Вдивіться в ці найтонші штрихи. Без них статуетка не була б такою досконалою! І подумайте, як часто нам у нашій роботі не вистачає терпіння. Завжди поспішаємо! Звідси й прорахунку звідси й помилки. Ну, як могло статись, що професор Фрічче, нами знаджений, а потім нами ж кинутий напризволяще, наклав на себе руки?

Сонячне проміння, пробившись крізь хмари, заглянуло до кімнати і освітило статуетку. Нунке мимохіть провів по ній рукою, немов вивіряючи, що саме оживило мертвий матеріал, і зітхнув:

— Акт творіння для східного майстра тривав, можливо, роки. Над ним не тяжів час так, як над нами. У вік скажених швидкостей всі ми мусимо поспішати, і той, хто збився з ноги, програє.

— А той, хто надто поспішає, накладає головою.

— Що за розмову ми з вами завели? Я — іменинник, ви — так би мовити, хрещеник. Треба відзначити обидві події. Що ви питимете: вино, віскі?

— У вас не дуже тепло. Віскі, мабуть, краще зігріє.

Нунке вийняв з шафи два келихи і пляшку.

— «Білий кінь»! Вам смакуватиме?

— Я не великий знавець. Кінь чи шкапа — однакова бридота. А тому, будь ласка, з содовою.

Нунке наповнив келихи, свій — по вінця, Шульца — на три чверті.

— За ваші успіхи, Фред! Пам’ятайте, вітер дме вам у корму…

— Вельми вдячний, гер Нунке! Бажаю і вам завжди попутного вітру! Хай кожен наступний рік буде для вас лише новою позначкою на шляху великих звершень! Адже, за східним визначенням, ви тільки вступаєте в добу повноліття.

— На жаль, ми живемо за іншим виміром часу, Фред! Втім, спасибі за добрі побажання. І давайте про щось веселіше. То який підводний риф вам пощастило обминути?

— Вискочити з зашморгу, який хотіла накинути мені на шию фрау Бертгольд.

— Фрау Бертгольд? Звідки вона взялася?

— Приїхала клопотатись про документи для одержання пенсії, хтось порадив їй звернутись до нашого агентства, там ми і зустрілися. Не скажу, що я дуже зрадів. Час, коли я женихався до Лори, давно минув, вона опинилася аж в Америці, встигла вдруге вийти заміж — забагато, як на мене, для невтішної нареченої бідолахи Гольдрінга! І от фрау Ельза надумала розлучити Лору з чоловіком і одружити зі мною. Щоправда, її запал відразу згас, коли вона дізналась, що. я — то не я, і гроші, покладені на ім’я Гольдрінга, Фред Шульц одержати не може.