Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
На танцювальному майданчику Мартін випадково побачив Лізі Конолі в парі з якимсь молодим робітником, а трохи згодом спіткав її в буфеті і підійшов до неї. Після здивованих вигуків і привітань він повів її в парк, де вони могли вільно погомоніти, не потребуючи собі перекрикувати музику. Тільки він заговорив до неї, вона вже належала йому. Він одразу відчув це. Він читав це в гордій покорі її очей, у пестливих рухах її гордовитого тіла, в жадібній увазі, з якою вона ловила кожне його слово. Це було вже не те молоденьке дівча, яке він знав колись. Це була вже жінка, і невтримно визивна її врода ще й розквітла, не втративши анітрохи своєї невтримності, а тільки навчившись притлумлювати надмір свого вогню й визивності. «Красуня, чиста красуня!»— думав Мартін у щирому захопленні. І він знав, що вона його — досить було йому сказати «ходім», і вона пішла б за ним хоч на край світу.
Власне цю мить щось його так ударило по голові, що він мало не впав. Це був удар чоловіка, який до того розлютився, що схибив і не потрапив у щелепу. Мартін, похитуючись, обернувся і побачив над собою занесеного кулака. Він ураз присів, і шалений удар пролетів без жодної шкоди, тільки самого нападника вивівши з рівноваги. Тоді Мартін лівою рукою загилив супротивника, спираючись на всю вагу свого тіла. Той боком звалився з ніг, але вмить ізнов схопився і, мов несамовитий, кинувся на Мартіна. Мартін бачив його перекошене лице і ніяк не міг збагнути, що спричинило такий незнайомців гнів. Але водночас він розважив його лівим простим ударом, знов-таки спираючись на всю вагу свого тіла. Незнайомець упав навзнак. Тим часом надбігав Джіммі з гуртом своїх хлопців.
Мартін увесь тремтів. Ось вони, давні дні, та ще й які: танці, бійки, забави! Пильно стежачи за противником, він кинув швидкий погляд на Лізі. Звичайно коли хлопці заходили битися, дівчата зчиняли вереск. А Лізі не знімала галасу. Вона дивилась на бійців, затамувавши віддих і злегка нахилившись уперед; одна рука її була притиснута до грудей, щоки палали, а в очах світився щирий подив і захоплення.
Незнайомець уже підвівся і виборсувався від хлопців, що не давали йому знов розгулятися.
— Вона чекала мене! — кричав він до всіх і до кожного зокрема. — Вона чекала мене, поки я повернуся, а тут підкотився цей нахаба й повів її! Пустіть-но, чуєте? Я йому покажу!
— Чого це ти здурів? — питав його Джіммі, разом з іншими відтягуючи нападника вбік, — Це ж Мартін Іден. Мушу тобі сказати, що під його кулак краще не попадайся. Не лізь до нього, бо такого завдасть тобі чосу, що ой-ой-ой.
— А чого він так дівчат одбиває? — не вгавав той.
— Він побив Летючого Голландця, а ти ж пам’ятаєш, що то був за один, — доводив своєї Джіммі.— І побив його на п’ятому раунді. А ти не встоїш проти нього й хвилини.
Це повідомлення трохи втихомирило забіяку, і він зміряв Мартіна уважним поглядом.
— Щось не віриться, — глузливо посміхнувся він, але вже без запалу.
— Летючому Голландцеві теж не вірилося, — відказав Джіммі.— Ходім! Дівчат тут вистачить. Ну, ходім!
Забіяка нарешті послухався, і вся компанія подалась до танцювального майданчика.
— Хто це такий? — спитав Мартін у Лізі.— І що воно взагалі означає?
Войовниче збудження, що колись палило його довго й гостро, вже простигло, і він зрозумів, що занадто звик до самоаналізу, щоб віддаватися первісним почуттям щиро й бездумно.
Лізі труснула толовою.
— Та то ніхто собі,— сказала вона. — Просто він приятелював зі мною. Бачиш, я почувалася дуже самотньою і мусила… Але я ніколи тебе не забувала, — додала вона, стишивши голос і поглядом утупившись перед собою. — Я б одразу покинула його задля тебе.
Мартін глянув на її трохи одвернене обличчя і відчув, що досить йому простягти руку, щоб зірвати цю квітку, але в той же час мимоволі задумався, чи й справді чогось варта граматично правильна літературна мова, і за цим розважанням забув їй відповісти.
— Ловко ти його впорав, — засміялася вона.
— Але він міцний хлопець, — великодушно визнав Мартін. — Якби його не підтягли, мені б таки з ним довелося поморочитися.
— Хто була та пані, з якою я бачила тебе отоді ввечері? — раптом спитала Лізі.
— А, то просто знайома, — відповів він.
— Як це давно було, — замислено промовила вона. — Немов тисячу років тому.