Ґарґантюа і Пантаґрюель

Я не знаю, хто більше заслуговує і хто достойніший носити жовто-зелений ковпак з заячими вухами — чи цей зух над зухами, чи Анґеран, здатний довго, розлого й нудно про нього оповідати, зневажаючи хист і письмацтво, заповідані нам від самосатського філософа. Бо, читаючи цю розволіклу повість, думаєш, що це тільки почин і зав'язок кривавої війни, і жди падіння цілого ряду царств; і що ж, насамкінець ідуть смішки з чужої лемішки, попадають в анацію і недоумкуватий зух над зухами, і англієць, що кинув йому рукавичку, і Анґеран, сам їхній писальник, що так нюні розпустив. Це ж така сама кумедія, як Горацієва гора, яка лементувала і кричала як на пуп, не кажи ти поліжниця. На її лемент і крик збіглося все довкілля подивитися на чудні й химерні пологи, а воно, гора зайшла в тяж, а породила мишу.

– І сміх (сказав Панурґ), і гріх. Як би самому в діру не впасти. Ні, я робитиму так, як обрікся. Ось ми вже давно, присягаюся вірою і дружбою, посланою нам від Юпітера-Філіоса, з вами нерозлий-вода. Скажіть мені свою думку. Женитися мені чи не женитися?

— Воно то (озвався Епістемон) в цьому ділі або пан або пропав, сказати тут щось певне я не зугарен. І як слова старого Гіппократа Коського: судження трудне щось значать для медицини, то в даному випадку вони найслушніші. У мене є дещо на думці, таке, що могло б, мабуть, вирвати вас з халепи, а проте мене це не цілком удовольняє.

Деякі платоники запевняють: хто зуміє побачити свого генія, той зможе узнати свою долю. Я не вельми на їхньому вченню розуміюся і не рвуся до того, щоб ви ступили у їхній слід. Там багато злуди. А переконав мене в цьому приклад одного сумлінного і поважного шляхтича з Естрангури. Це одне.

А потім, друге. Якби ще й досі панували оракули Юпітера-Амона, Аполлона в Ливадії, Дельфах, Делосі, Кіррі, Патарі, Тегірі, Апенесті, Лікії, Колофоні, у Кастальському джерелі, біля Антиохії в Сирії, Бахуса в Додоні між Бранхідами, Меркурія у Фарах біля Патраса, Алиса в Єгипті, Сераписа в Канопі, Фавна в Менальських горах і в Альбуні біля Тиволі, Тиресія в Орхомені, Мопса в Килікії, Орфея на Лесбосі і Трифонія на Левкадії, я б вирішив (а може, й не вирішив би) піти до них послухати, якої вони думки про ваше передузяття.

Одначе ви, самі здорові, знаєте, що вони стали німі як риба відтоді, як прийшов Цар, наш Спаситель, за якого пішли на дно всі оракули і всі пророцтва, десь так, у ясному світлі сонця зникають домовики, ламії, лемури, вовкулаки, гноми і всякі духи тьми. А втім, якби вони навіть панували, я б усе одно відраяв вас вірити їм. На цьому обпікся вже не один.

До того ж, я згадую, як Агрипина лаяла Лоллію Прекрасну, навіщо та спитала в оракула Аполлона Найяснішого, чи побереться вона з цезарем Клавдієм. За це її було банітовано, а потім скатовано.