Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Ґарґантюа і Пантаґрюель
Ґарґантюа і Пантаґрюель - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ґарґантюа і Пантаґрюель

Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:

Франсуа Рабле (1494–1553), французький письменник-гуманіст доби Ренесансу, замолоду чернець, а потім лікар, писав свій фантастично-сатиричний роман «Ґарґантюа та Пантаґрюель» протягом 20 років. Цей твір нерозривно пов’язаний з народною культурою Франції пізнього Середньовіччя та Відродження. Із неї автор запозичив і головних героїв (двох королів-велетнів Ґарґантюа і Пантаґрюеля, правдолюбця Панурґа), і саму мову розповіді. Сміх Рабле позбавлений страху перед сильними світу сього, церквою та забарвлений у карнавально-святкові тони.
1 ... 129 130 131 132 133 134 135 136 137 ... 281
Перейти на страницу:

Ну, та що це я? Ми тут роздебендюєм про надраяну збрую і про осяйні мечі, але ж твій кінчак не такий. Через те, що він давно не гуляв і не шаткував голів на капусту, він поржавів ще дужче, ніж колодка на старій комірчині. Отож роби щось одне: або відчисти його гарненько, щоб він блищав, або хай і далі ржавіє, але тоді не потикайся до Коцького. Сам я туди більше не рипнуся. Хай біс мене вхопить, як я до нього піду!

Розділ XXIV

Як Панурґ просив поради в Епістемона

Пішовши з Веломера і вертаючись до Пантагрюеля, Панурґ дорогою звернувся до Епістемона і сказав так:

— Куме, друже мій давній, ви бачите моє шаленствування. Вам відомо стільки добрих способів. Чи не підсобите мені?

Епістемон дав йому перегону, витикаючи, як він усіх насмішив своїм перевдягом, і порадив йому зажити трохи чемериці, щоб очиститися від шкідливих шлаків, і переодягтися по-людському.

— Та я (сказав Панурґ), куме мій Епістемоне, женитися надумав. Ось тільки боюся, що мені наставлять роги і що шлюб мій буде невдалий. Тим-то я обрікся обітом святому Франциску Молодшому (шанованому у Плессі-ле-Тур усіма жінками, бо це він фундатор добрих молодців, до яких їх, звичайно, надить) носити окуляри на ковпаку і обходитися без гульфика, поки я не втишу моє серце шалене.

— Оце-то обрікся! (мовив Епістемон). Дивуюсь я вам, як це ви не оханетесь і не приведете свої розшарпані почуття до звичного стану спокою. Як тут не згадати, слухаючи вас, патлатих аргивян, що, програвши лакедемонянам битву за Тирею, зареклися носити чуба на голові, поки не відвоюють свою честь і свою землю, а також кумедну обітницю гишпанця Мігеля де Оріса, який так і носив на нозі уламок наколінника.

Я не знаю, хто більше заслуговує і хто достойніший носити жовто-зелений ковпак з заячими вухами — чи цей зух над зухами, чи Анґеран, здатний довго, розлого й нудно про нього оповідати, зневажаючи хист і письмацтво, заповідані нам від самосатського філософа. Бо, читаючи цю розволіклу повість, думаєш, що це тільки почин і зав'язок кривавої війни, і жди падіння цілого ряду царств; і що ж, насамкінець ідуть смішки з чужої лемішки, попадають в анацію і недоумкуватий зух над зухами, і англієць, що кинув йому рукавичку, і Анґеран, сам їхній писальник, що так нюні розпустив. Це ж така сама кумедія, як Горацієва гора, яка лементувала і кричала як на пуп, не кажи ти поліжниця. На її лемент і крик збіглося все довкілля подивитися на чудні й химерні пологи, а воно, гора зайшла в тяж, а породила мишу.

– І сміх (сказав Панурґ), і гріх. Як би самому в діру не впасти. Ні, я робитиму так, як обрікся. Ось ми вже давно, присягаюся вірою і дружбою, посланою нам від Юпітера-Філіоса, з вами нерозлий-вода. Скажіть мені свою думку. Женитися мені чи не женитися?

— Воно то (озвався Епістемон) в цьому ділі або пан або пропав, сказати тут щось певне я не зугарен. І як слова старого Гіппократа Коського: судження трудне щось значать для медицини, то в даному випадку вони найслушніші. У мене є дещо на думці, таке, що могло б, мабуть, вирвати вас з халепи, а проте мене це не цілком удовольняє.

Деякі платоники запевняють: хто зуміє побачити свого генія, той зможе узнати свою долю. Я не вельми на їхньому вченню розуміюся і не рвуся до того, щоб ви ступили у їхній слід. Там багато злуди. А переконав мене в цьому приклад одного сумлінного і поважного шляхтича з Естрангури. Це одне.

А потім, друге. Якби ще й досі панували оракули Юпітера-Амона, Аполлона в Ливадії, Дельфах, Делосі, Кіррі, Патарі, Тегірі, Апенесті, Лікії, Колофоні, у Кастальському джерелі, біля Антиохії в Сирії, Бахуса в Додоні між Бранхідами, Меркурія у Фарах біля Патраса, Алиса в Єгипті, Сераписа в Канопі, Фавна в Менальських горах і в Альбуні біля Тиволі, Тиресія в Орхомені, Мопса в Килікії, Орфея на Лесбосі і Трифонія на Левкадії, я б вирішив (а може, й не вирішив би) піти до них послухати, якої вони думки про ваше передузяття.

Одначе ви, самі здорові, знаєте, що вони стали німі як риба відтоді, як прийшов Цар, наш Спаситель, за якого пішли на дно всі оракули і всі пророцтва, десь так, у ясному світлі сонця зникають домовики, ламії, лемури, вовкулаки, гноми і всякі духи тьми. А втім, якби вони навіть панували, я б усе одно відраяв вас вірити їм. На цьому обпікся вже не один.

До того ж, я згадую, як Агрипина лаяла Лоллію Прекрасну, навіщо та спитала в оракула Аполлона Найяснішого, чи побереться вона з цезарем Клавдієм. За це її було банітовано, а потім скатовано.

1 ... 129 130 131 132 133 134 135 136 137 ... 281
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)