Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності

Багато хто в Україні вітав німецький наступ улітку 1941 року, сподіваючись, що настане кінець терору, розв’язаному радянською владою в передвоєнні роки. Це було справедливо не лише для недавно окупованих областей Західної України, а й для Центральної та Східної, де ніколи не прощали режиму жахів голоду та колективізації. Дехто очікував, що німецький «націонал-соціалізм» і принесе справжній соціалізм. Інші просто сподівалися на поліпшення рівня життя. З радянськими зарплатами, яких не вистачало навіть на пару взуття, було не важко плекати хибні надії на те, що німці зроблять кращим життя на «визволених» від Москви територіях. Багато хто ще пам’ятав австрійців напередодні Першої світової війни та німецьку окупацію 1918 року, що за мірками сталінського терору була лагідною та милосердною. Інші розглядали повернення німців як прелюдію до відновлення Української держави, як це було за гетьмана Павла Скоропадського. Ті, хто покладав на німців такі надії, невдовзі впевнилися в їх хибності, часто абсолютній безпідставності, незалежно від причин, що живили їхні сподівання на краще життя під німецькою окупацією.

Німецький міністр окупованих східних територій Альфред Розенберг, прибалтійський німець, який здобув освіту в Москві, був автором перших німецьких планів щодо України. Він хотів підтримати прагнення українців, прибалтів, білорусів, грузинів та інших радянських національностей до незалежної державності, щоб підірвати Радянський Союз. У його уявленні незалежна від Росії Українська держава мала б стати протекторатом Рейху разом із Балтійською федерацією, Білоруссю та Фінляндією. Щоб послабити Росію, Розенберг та його експерти виступали за розширення української території аж до Волги. Але Розенберг програв політичну боротьбу з головою німецької служби безпеки та пізніше міністром внутрішніх справ Генріхом Гіммлером, президентом рейхстагу та міністром авіації Германом Герінгом, а також іншими нацистськими лідерами, які прагнули реалізувати нацистську расову ідеологію й витиснути із завойованих територій усі економічні ресурси. Брест-литовська модель 1918 року, що передбачала існування контрольованих Німеччиною східноєвропейських держав, у тому числі України, улітку 1941 року поступилася моделі, що витікала з «Mein Kampf» Гітлера — моделі колоніального розчленування та експлуатації.