Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Гра змінює гру. Сонце підійшло і гріє тим приємним, по-своєму п’янючим, мов добрий напій, теплом. Ніхто не дивиться на годинник. Час спливає, як собі хоче. Варвара Сергіївна зацвіла, помолодшала, майже зрівнялась зі своїми учнями. Семен Іванович змушений розщіпнути ще кілька ґудзиків сорочки. Їжакевич вже давно звільнив себе від приписаного тону в одязі. Річицький відкинув капелюха на кущ ліщини, а чуприна його ще буйніше знялась догори. Директор незручно сидить в холодку, без упину регочеться та час від часу подає вказівки. У його кишені є щось солодке і маленькі мурашки вже знайшли туди стежку. Чиста кремова пола його піджака всипана рухливими крапками...
Василь скоро тратить Киру. їм ніяково постійно триматися разом. Зате його весь час переслідує мала Арабасова. Цій ще байдуже, що там хтось про неї думає. Василь сьогодні так відзначився, і їй цікаво частину його слави стягнути на себе. У другій грі вона знов піймала його. Тримала його під руку, сміялась, стрибала, вигукувала... Заграли крученика. Треба праву руку закинути до лівого вуха, нагнутися до палиці, якої кінець застромлено в землю;
треба триматися її, крутитися десять разів на місці, а потім, тримаючи палицю перед собою, потрапити нею у певне місце. Грач смішно заточується, танцює, зо всієї сили намагається осягнути мету, падає і не може звестися. Глядачі лягають зі сміху. Арабасова регочеться до сліз, тупає ніжками, смикає Василя за рукав...
— Дивіться, дивіться!.. О-о-ха-ха-ха! О-о-ха-ха-ха!
їм справді смішно. Вони можуть торкатись одне одного, хапатись за руку, штовхатись...
Але все має кінець. Сонце підійшло за полудень. Всі голодні. Обід. Розсідаються, ніби на проводи, гуртами, дістають, хто що має, діляться, частуються. З яким смаком з’їдається пожива. Байдуже, що там було: добре, не добре. Все йде, все добре.
Тут можна жити самим великим захопленням, сонцем, молодістю.
І Василь та Євген належать до таких, що живуть саме сонцем, молодістю. їм так радісно і так широко, що можна справді зовсім не їсти. Але ось підходить до Василя Гнатюк.
— Василю... Ти но так непомітно щезни в отих кущах...
І от Василь більше з цікавости, ніж з потреби, щезає в тих кущах і знаходить там гурт молоді — саму сметанку на чолі з Семеном Івановичем, який вже зовсім розчервонівся, ніби також помолодшав... Всі сидять навколо широкого простирадла, а на ньому милують око ковбаса, шинка, якісь котлети, огірки, білий хліб. Спершись на молодий дубок, сидить також Настя. Тут також Варвара та Надія. Ні. Це справжні проводи. Гнатюк, як звичайно, “виночерпій”, з тою тільки різницею, що в даний момент він черпає не вино, а чисту, білу кмінку Бачевського.
— Ти, Василю, надто дослівно приймаєш все до серця, — сказав він своїм широким ротом. Це мова про заборону Варвари Сергіївни.
— Сідай отам! — вказав йому місце біля Насті. Василь не помітив якось, що це зроблено навмисне. Сів. Випив поспіль пару чарок, а що він був і так п’яний, то це ще посилило його стан. Він дивиться на світ широко і бачить, як танцюють зелені дерева, як підіймаються окремі листочки кінського щавлю, бачить, як росте трава. Така ясність. Голоси падають, ніби окремі краплини води серед глибокої тиші. Виривається сміх і нагадує сміх повітря, сміх дерева чи землі. Все таке нереальне. Зліва зовсім близько — Настя. І вона така нереальна, і навіть дивно, що це вона. Хочеться простягнути руку, щоб переконатися, що це дійсно вона. Ніколи, ніколи не бачив її в такому стані, ніколи не відчував її так дивно, ніколи не думав, що прийде день і він могтиме сидіти біля неї, як біля кожного іншого свого товариша і не думати, що це — надземна святість... Підніс їй чарку горілки. Випила. Вона зовсім не виявляла радости. Очі її порожньо дивляться в далечінь, руки байдуже беруть те чи інше, говорить ніби про все, а видається — ні про що. Василь підіймає ще одну чарку і каже: