Чужинець на чужій землі

— Впевнений, що він зможе, — м'яко сказав Нельсон. — Докторе... Я хотів сказати — «Джубале»... Ти нічого дивного не помітив в обміні речовин Майка?

— О, дай подумати. В його обміні речовин не було нічого, що для мене не здавалося б дивним. Причому дуже.

— Саме так.

Джубал повернувся до Махмуда:

— Не хвилюйся, що я можу попросити Майка себе вбити. Я зрозумів, що з ним ніколи не можна жартувати. Я ґрокнув, Що він не ґрокає жартів. — Джубал замислено примружився. — Проте я зовсім не ґрокнув «ґрокання». Стінкі, ти говориш марсіанською.

— Трохи.

— Ти легко говориш нею — я це чув. Ти ґрокаєш «ґрокання»?

Махмуд здавався дуже замисленим.

— Ні. Не дуже. «Ґрокати» — це найважливіше слово в марсіанській мові, і я думаю провести наступні сорок років, намагаючись зрозуміти його, — і, можливо, використати кілька мільйонів друкованих слів, намагаючись пояснити його значення. Але не думаю, що це матиме успіх. Ви повинні думати марсіанською, щоб ґрокнути «ґрокання». Що Майк і робить... А я — ні. Можливо, ви помітили, що Майків підхід до розуміння найпростіших людських ідей суттєво відрізняється від нашого?

— Ну звісно ж! У мене мало не луснула голова!

— У мене теж.

— Їжа, — проголосив Гаршоу. — Обід — і якраз вчасно. Дівчата, накрийте там, де ми зможемо дотягтися до неї, і підтримуйте шанобливу тишу. Продовжуйте, докторе, — якщо хочете. Чи через присутність Майка це краще відкласти?

— Зовсім ні. — Махмуд коротко сказав щось Майку марсіанською. Майк відповів йому, радісно посміхаючись; потім його обличчя знову стало порожнім, і він почав їсти, задоволений, що дозволили робити це мовчки. — Я сказав йому, що намагаюся зробити, а він мені відповів, що я говорив правильно; це була не його думка, а просто констатація факту; необхідність. Сподіваюся, що, коли я помилюся, він помітить це і скаже мені. Але я маю сумніви, чи він захоче. Бачте, Майк думає марсіанською, і це дає йому «карту» всесвіту, абсолютно відмінну від тієї, яку використовуємо ми. Встигаєте за мною?

— Я ґрокнув, — погодився Джубал. — Мова сама собою формує основні ідеї людини.

— Так, але... Докторе, ви говорите арабською чи ні?

— Що? Колись говорив, погано, багато років тому, — визнав Джубал. — Навчився, коли був військовим лікарем в Американській польовій службі в Палестині. Але зараз не говорю. Хоча трохи читаю... Тому, що вважаю за краще читати слова Пророка в оригіналі.

— Правильно. Оскільки Коран не можна перекласти, «карта» змінюється залежно від перекладу, — і не важливо, до якої міри ретельно хтось намагається його перекласти. Тоді ви зрозумієте, якою важкою для мене була англійська. Не лише тому, що моя рідна мова має значно простіші форми слова та меншу кількість часів: змінилася вся «карта». Англійська — це найбільша з людських мов; вже тільки через це врешті-решт саме вона стала б — що врешті і сталося — lingua franca на цій планеті: завдяки своєму багатству та гнучкості, попри своє варварське розростання... Чи — це мені слід сказати — завдяки своєму варварському розростанню. Англійська ковтає все, що трапляється на її шляху, — і створює з цього англійську. Ніхто не намагався зупинити цей процес так, як контролюють інші мови, — встановлюючи офіційні обмеження... Можливо, тому, що насправді ніколи не існувало «королівської англійської»: замість неї була французька. Англійська насправді — гібридна мова, і зараз нікого не хвилює, як вона розвивалася (і розвинулася!) до таких масштабів. Допоки будь-хто не зробить все можливе, щоб охопити цього монстра, він не може й сподіватися стати освіченою людиною.