Нарис загальної історії

Другий аспект внеску олігополярності в контроль за владою короля пов’язаний із потребами, що випливають із логіки війни. За умов олігополярності війна завжди стоїть на порядку денному. А оскільки вона підпорядкована логіці крайнощів, то кожний зацікавлений перевершити іншого. Оборонна стратегія рівноваги дещо змінює цей висновок і змушує кожного не перевершувати іншого, а бути таким самим, як найкращий з усіх. Зважаючи на те, що технічні інновації неминучі й ніхто не в змозі запобігти їхньому поширенню чи контролювати його, система гри нестримно штовхає кожного гравця до раціоналізації апарату та ведення війни. Військова справа зазнає в ХІV-ХV ст. глибоких змін з використанням вогнепальної зброї, розвиток якої не припинятиметься аж до кінця XX ст., коли, не виключено, відбулася нова зміна і з’явилася «розумна» зброя. Вогонь дозволяє піхоті бити кавалерію, і роль піхоти обумовлює зміни стратегії й тактики.

Згадане перетворення сприяло політичній розважливості.

Вона переносить акцент на якість армій як колективного дієвця, здатного виявляти волю, розумність і енергію. Перебудову можна провести більш-менш вдало за трьома організаційними схемами. Згідно з механічною схемою, кожна особа розглядається як спеціалізована деталь у машині, розробленій інженером. В органічній схемі індивіди згруповуються в функціональні органи саморегульованого організму. Схема третього порядку визначає їх як проміжні ланки — «реле» — в інтегрованих мережах, здатні опрацьовувати інформацію, необхідну для дії. Насправді людська організація ніколи не може зупинитися на якійсь виключній схемі. Реалістичнішим виглядає тривимірний простір, де в кожній організації комбінуються три схеми з більшою або меншою вагою кожної з них. Організація досягає дедалі вищих можливостей обернення індивідуального на колективне, віддаючи перевагу третій схемі, оскільки реле й мережі взаємно збуджуються, щоб примусити індивіда слугувати групі, а групу — індивідові. Що більш мережевий характер має організація, то більше вона спирається на автономність індивідів-реле. Це судження веде нас до формулювання у вигляді теореми: ефективність організацій є функцією свободи дієвців, які її складають, їхньої здатності обирати правильні розв’язання після обмірковування. Динамічне й активне громадянське суспільство краще відповідає цій умові. Воєнні потреби показували європейським монархіям, що в їхніх інтересах — аби рівнятися на кращих, — набирати в офіцери аристократів, самостійних і завжди готових обстоювати свою самостійність, а в унтер-офіцери — людей з народу, звиклих вести власні справи. Армія, яка складається з вільних людей, ефективніша за армію рабів. Генерал, який командує вільними людьми, зацікавлений у тому, щоб вони залишалися вільними, і зробить собі погану послугу, якщо прагнутиме закріпачити їх.