Третій фронт

— Поки що ні. А от «чорних» росіяни, здається, зупинили. Кілометрів за сто від Москви. Принаймні пожежі припинили ширитися. В інтернеті кажуть про величезні людські втрати, про сотні тисяч загиблих, але, згідно з офіційними даними, загинуло кілька сотень людей.

— Брешуть. «Чорні» взяли десятки міст і тисячі сіл, селищ, містечок. Навіть якщо населення частково евакуювали, все одно тисячі залишилися. Ну, хай воюють.

— Наш Генштаб заявляє, що в битві під Пирятином знищив великий підрозділ загарбників. Про чудовиськ не згадують, як і про те, що вони до Канева пройшли й на Тарасовій горі ми з ними билися. За офіційною версією, проривалися сепари і їх розгромили ще під Пирятином, а в Каневі лише ми хуліганили, стріляли й висаджували все в повітря. І знаєте, для чого ми це робили, за офіційною версією?

— І для чого?

— Щоб викрасти кістки Шевченка, а потім вимагати за них викуп! Оце таке навигадували! — обурився Георгій.

— Хай брешуть що хочуть. Що там, більше новин про вторгнення немає? Кремлядь має завдати нового удару.

— Та поки що ні. Тільки на Донбасі стало тихо. Останні дні майже не стріляють. Розвідка каже, що російських військ значно поменшало.

— Звісно, поменшало. Вони ж усі сили кинули на «чорних». Де ж вони вдарять? Може, вже і вдарили, а ми не помічаємо. Точно немає новин? Нічого підозрілого?

— Дивлюся. — Георгій гортав стрічку новин. — О, пані Ялину арештували в Києві. Звинуватили в допомозі нам.

— Ну, хоч не вбили.

— А більше нічого особливого. Хоча ось є дивна новина про параліч залізничного сполучення у Росії.

— Що за параліч?

— Неофіційно люди пишуть, що з усіх напрямків знімаються пасажирські вагони й тепловози, мобілізовані для якихось незрозумілих потреб. У РЖД сказали, що не коментують дурниць, але багато хто розповідає, що рух пасажирів по залізницях майже зупинено, а всі потяги забрано.

— І куди їх забирають?

— Та в тому-то й річ, що потяги стоять на місцях, наче чекають чогось. І пасажирів не возять, і стоять. Навіть евакуацію з районів, на які напали «чорні», проводили автомобільним транспортом, а не потягами!

— Ну, так, щось дивне. Стеж за цим, — наказав я. Почув гуркотіння машини. — Здається, до нас гості.

Мовчун миттю пробіг до воріт.

— Менти, — сказав тихо, без жодної паніки.

— Ховайтеся, хлопці, й не вилазьте, — наказав я. Побіг у хату, заліз на горище, принишк біля малюсінького віконця. Машина зупинилася, потім у ворота постукали.

— Костянтинович, Костянтинович! — погукав хтось. Клацнула клямка, хвіртка відчинилася, у двір зайшли четверо міліціонерів. Один із пістолетом — мабуть, дільничний, а троє з автоматами — мабуть, підсилення. — Костянтинович! Може, на річку пішов? Там у нього човен. Костянтинович!