Мерзенна сила
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Серия: Космічна трилогія #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-414-1
- Переводчик: Андрей Маслюх
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мерзенна сила». Краткое содержание книги:
6
В одному з великих покоїв у Белбері, де в каміні палав яскравий вогонь, на столі під стіною іскрилося вино та виблискував срібний посуд, а посередині стояло велике ліжко, заступник директора інституту мовчки спостерігав за тим, як четверо молодих чоловіків надзвичайно обережно вносять до кімнати ноші і перекладають когось із них на ліжко. Від цікавості старий аж роззявив рота, а завжди немов відсутній і якийсь хаотичний вираз обличчя у нього перемінився, став зосередженішим, і тепер він нарешті трохи нагадував звичайну людину Перед ним лежав оголений чоловік, живий, але, очевидно, непритомний. Візер наказав прикласти йому до ніг грілки, голову підняти трохи вище і підперти подушками, а тоді поставив в ногах ліжка крісло, сів і заходився пильно його розглядати. Голова у незнайомця була дуже велика, хоч таке враження могло складатися і через довге, сплутане сиве волосся й розкошлану, так само сиву бороду; обличчя він мав обвітрене й засмагле, шию — сухорляву, з поморщеною від віку шкірою. Очі були заплющені, а губами, здавалося, блукала ледь помітна посмішка. Візер не знав, що й подумати, і довго придивлявся, схиляючи голову то в один бік, то в інший — так, наче щось у тому обличчі шукав, але ніяк не знаходив. Десь за чверть години двері відчинилися, і до кімнати майже нечутним кроком увійшов професор Фрост. Він наблизився до незнайомця, нахилився і став уважно вивчати його обличчя, а тоді обійшов навколо ліжка і знову зігнувся над узголів’ям.
— Він спить? — пошепки запитав Візер.
— Не думаю. Це радше якийсь різновид трансу, але який саме — хтозна. Де його знайшли?
— У видолинку десь за чверть милі від виходу з підземелля. Вистежили за слідами босих ніг.
— А сам склеп був порожній?
— Так. Стоун зателефонував мені невдовзі після того, як ви пішли.
' — До речі, ви ж віддасте розпорядження стосовно Стоуна?
— Звісно. Але що ви про це думаєте? — вказав Візер очима на ліжко.
— Думаю, це таки він, — відповів Фрост. — Знайшли неподалік від того місця. Відсутність одягу важко пояснити якось інакше. Череп такого типу, як я й передбачав.
— Але обличчя?..
— Так, деякі риси й справді трохи непокоять…
— Я міг би заприсягнутися, — сказав Візер, — що знаю, як виглядає справжній пан, володар… і навіть той, кого можна зробити володарем. Ви ж розумієте, про що я… наприклад, з першого погляду видно, що Стрейк чи Стадок на цю роль підходять, а от панна Гардкасл, при всіх її чудових якостях, — ні.
— Безперечно. Мабуть, нам треба бути готовими до того, що він може виявитися трохи… неотесаним. Зрештою, хтозна, якими методами користувалися насправді атлантичні маги…
— Так, звісно, але вони ніяк не могли бути обмеженими… е-е… вузьколобими, якщо хочете. Можна припустити, що між тогочасними, гм, володарями і простолюдом не було такої прірви, як зараз. Либонь, великі атланти набагато толерантніше ставилися до різних емоційних чи навіть інстинктивних елементів, яких ми вже давно позбулися.
— Яке ж це припущення? Це чиста правда. Не забувайте, цілий наш задум і полягає у тому, щоб поєднати два різновиди єдиного мистецтва — тодішній і теперішній.
— Власне. Можливо, саме через поєднання з… е-е… силами — а для них час минає інакше — ми забуваємо, що за людськими мірками нас розділяє просто неймовірний часовий проміжок…
— Бачите, — мовив Фрост, вказуючи на незнайомця, — тут перед нами лежить не просто людина з п’ятого століття. Це — останній відголосок чогось набагато давнішого, древнього навіть із погляду тих часів. Чогось, що зародилося задовго до Великої катастрофи і задовго до первісного друїдизму, що переносить нас до Нумінору, у дольодовиковий період…
— Хтозна, можливо, увесь цей експеримент значно небезпечніший, ніж ми вважали спочатку.
— Я вже й раніше не раз просив вас, — нахмурився Фрост, — не вносити в нашу наукову дискусію таких-от псевдоемоційних елементів.