Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— Ось, маєте ваш чай, — сказав.
Міс Кеннеді манірно переставила тацю нижче, на перекинутий ящик з-під пляшок газованої води, щоб сховати її від постороннього ока.
— А що воно там таке? — зі своєю безцеремонною манерою поцікавився гучноголосий хлопець.
— Поміркуй-но сам, — відказала міс Дус, сходячи із свого спостережного пункту.
— Майбуть, твій кавалір, га?
На це гордовита бронза дала такий одвіт:
— Якщо я почую від тебе ще раз таке нахабне грубіянство, то зразу поскаржуся місіс де Мессі.
— Грубіянство янствоянство, — чмихнув ОКріпвалець, рушаючи туди куди його послала звідки й прийшов…
Блум.
Насупившись над своєю квіткою, міс Дус сказала:
— Цей шмаркач уже розбестився далі нікуди. Якщо він знову поведеться нечемно, я йому так намну вуха, що не забуде довіку.
Виглядає як леді, а слова не дуже гожі.
— А ти не звертай уваги, — порадила міс Кеннеді.
Вона налила чаю в чашку, потім вилила його знову в чайник. Вони сховалися за шинквасом, як за рифом, чекали, стоячи на підніжках, на перекинутих ящиках, чекали, поки чай настоїться. Вони погладжували свої блузки, обидві з чорного атласу, по два шилінги дев’ять пенсів за ярд, чекаючи поки чай настоїться, і по два шилінги сім пенсів.
Так, бронза зблизька і золото здаля чули дзенькіт криці поблизу і цокіт копит подалі і чули дзенькіт копит, цокіт копит, цококрицю.
— Правда, я добряче засмагла?
Міс Бронза розщебнула блузку на шиї.
— Ні, — заперечила міс Кеннеді. — Засмага виявиться згодом. Ти пробувала розчин борної і додати лавровишні?
Міс Дус трохи підвелася, щоб поглянути на свою шкіру в люстрі бару з написом позолоченими літерами і колом келихів, а посередині велика мушля.
— Але ж воно пристане до рук, — сказала вона.
— Спробуй із гліцерином, — порадила міс Кеннеді.
Попрощавшися із своєю шиєю і руками, міс Дус
— Від цих засобів тільки висип на шкірі, — її пораду не сприйняла і знову сіла на своє місце. — Я того старого шкарбуна у Бойда просила дати мені що-небудь для шкіри.
Міс Кеннеді, наливаючи вже настояний чай, скривилася і жалісно заблагала:
— Заради всього святого, ти мені про нього не нагадуй!
— Постривай-но, я хочу тобі розказати, — наполягала міс Дус.
Солодкий свій чай міс Кеннеді долила молоком і заткнула мізинцями обидва свої вуха.
— Ні, не треба! — гукнула вона.
— Навіть і чути не хочу! — гукнула.
А Блум?
Міс Дус заговорила, імітуючи рипучий старечий голос:
— А для чого воно вам? — питає.
Міс Кеннеді вийняла пальці з вух, щоб чути, щоб говорити, та знову сказала те саме, знову заблагала:
— Не нагадуй ти мені про нього, бо я відразу сконаю. Гидотна стара почвара! Пам’ятаєш той вечір у залі Ейншент.
Вона бридливо скривилася і ковтнула добре настояного гарячого чаю, ковток, ковтнула солодкого чаю.
— Ось як він виглядав, — сказала міс Дус, вивертаючи на три чверті свою бронзову голівку і роздуваючи свої ніздрі. — Фуфу! Фуфу!
І враз із горла міс Кеннеді вихопилася хвиля дзвінкого несамовитого реготу. Міс Дус дмухала і пирхала своїми ніздрями, які ворушилися, наче винюхували нахабне грубіянство.
— Ой, тримайте мене вдвох! — вигукувала верескливо міс Кеннеді. — Пам’ятаєш, як він вилупив свої баньки?
Міс Дус теж долучилася до її веселощів своїм густим бронзовим сміхом, вигукнувши:
— І якими очима ти на нього дивилася!
Блучиє темне око прочитало ім’я: Арон Фіґашер. Чому я завжди вимовляв це прізвище як Фігожер? Мабуть тому, що так звучить, наче він жере фіґи. А Проспер Лоре — це прізвище гугенотське. На вітрині крамниці Бассі Блумові темні очі придивилися до зображення святих дів. Сині одежі, під ними біле тіло, прийдіть до мене. Вірять, що вона бог, чи, може, богиня. Та, що сьогодні. Я не роздивився. Заговорив той хлопець. Студент. Потім він із Дедаловим сином. Можливо, це був Мулліган. Гожі діви. Саме це й приваблює наших шалапутів — її біле тіло.
І далі дивилися його очі. Принади гріха. Привабливі принади.
Гріха.
Заходячись веселим реготом, два злотобронзові юні голоси сплелися воєдино, Дус і Кеннеді разом із тими очима. Вони закинули свої юні голівки, бронзу й сміхозолото, щоб вільніше струменів їхній регіт, вереск, якими очима, якісь знаки одна одній, високі пронизливі звуки.
Ох, задихалися, відсапуються. Відсапуючись, ох, застигли, завмерли їхні веселощі.
Міс Кеннеді знову піднесла свою чашку до рота, сьорбнула, і зразу знову захихохотіла. Міс Дус нахилилася до таці, знову роздула ніздрі, вирячила очі та й ну крутити ними задля сміху. Знову Кеннехихонька, нахилившися так, що волосся на маківці нахилилося й показало черепаховий гребінець на потилиці, пирснула з рота чаєм, похлинувшися чаєм і сміхом, похлинулася й кашляла, вигукуючи: