Улісс

За бронзою золото, голівка міс Дус за голівкою міс Кеннеді над фіранками бару готелю «Ормонд» слухали, як цокотять віце-королівські копита, як видзвонює криця.

— А це вона? — запитала міс Кеннеді.

Міс Дус пояснила, що так, сидить із його екс, у перлово-сірій і eau de Nil[177].

— Дуже витончене сполучення, — сказала міс Кеннеді.

Раптом міс Дус наче вся спалахнула і збуджено промовила:

— Поглянь он на того в циліндрі.

— На котрого? Де він сидить? — озвалося ще збудженіше золото.

— У другій кареті, — пояснила міс Дус, і її вологі губи, засміявшися, зблиснули на сонці. — Він дивиться сюди. Пусти-но. Я погляну.

Бронзова, вона майнула у закуток, притиснула носа до шибки в ореолі палкого дихання.

Потім пирснула вологими губами:

— Він так видивлявся на наші вікна, що мало не скрутив собі шиї.

І засміялася.

— О, Господи! Чоловіки, та вони ж заплішені дурні, хіба ні?

Проте журливо.

Міс Кеннеді зажурена походжала, перейшовши із світла в затінок і накручуючи на палець пасмо волосся, що звисало за вухом. Походжала зажурена, вже не золотосяйна, вона все накручувала, завивала нависле пасмо. Зажурено вона накручувала навісне золоте пасмо за мальовничо вигнутим вушком.

— Для них життя — гуляй душа, — журно сказала вона.

Для чоловіка.

Блухто пройшов повз Муленгові трубки, несучи у грудях насолоди гріха, повз антикваріат Вайна, несучи в пам’яті солодкі гріховні слова, повз тьмяне погнуте столове срібло Керролла, задля Рауля.

Коридорний хлопець до них, до них у барі, до них барменш підійшов. Для них, які не звернули на нього ніякої уваги, він брязнув на шинквас тацю з чашками, які задеренчали, і