Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #4
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0451-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV». Краткое содержание книги:
Цей том — останній із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
Проте ця робота наштовхнулася на прикру перешкоду. Тільки-но я встиг випити чашку чаю і зібрався вже йти на берег, як до мене завітав інспектор Бердл із Сасекського поліційного управління — кремезний, міцний чоловік із задуманими очима, що стурбовано дивилися на мене.
— Мені відомий ваш величезний досвід, сер, — мовив він. — Я прийшов, звичайно, цілком неофіційно, тож про мої відвідини ніхто не повинен знати. Але я зовсім заплутався в цій справі Мак-Ферсона. То заарештувати мені його чи ні?
— Ви говорите про містера Яна Мердока?
— Так, сер. Тут більше нікого запідозрити. Це безлюддя — велика перевага для нас. Воно звужує коло наших розшуків. Якщо це зробив не він, то хто ж іще?
— Що ви маєте проти нього?
Він, виявилось, ішов тим самим шляхом, що і я. Враховував і Мердокову потаємну вдачу, і гарячковість, виявлену в пригоді з песиком. І давні сварки з Мак-Ферсоном, і небезпідставні здогади про їхнє суперництво в стосунках із міс Белламі. Він назвав усі мої версії, але не додав до них нічого нового, за винятком хіба того, що Мердок начебто готується звідси виїхати.
— Що я тоді робитиму, якщо я, маючи проти нього всі ці докази, дозволю йому вислизнути?
Гладкий, неповороткий інспектор був неабияк стривожений.
— Зважте самі, — мовив я, — де у ваших міркуваннях суттєві помилки. Він, звичайно, зможе легко довести свою непричетність. Того ранку Мердок до останньої хвилини був зі своїми учнями і підійшов до нас майже одразу після того, як знайшли тіло Мак-Ферсона. Візьміть до уваги й те, що він сам-один не міг би впоратись із людиною, не слабкішою за нього самого. І, нарешті, виникає ще одне питання: яким знаряддям було скоєно вбивство?
— Що ж то могло бути, коли не нагай чи батіг?
— Ви оглядали шрами? — спитав я.
— Так, оглядав. І лікар теж.
— А я старанно роздивився на них у лупу. Це особливі шрами.
— Тобто як, містере Холмсе?
Я підійшов до свого письмового столика й дістав збільшену фотографію.
— Ось мій метод у таких випадках, — пояснив я.
— Ви справді не проминаєте жодної подробиці, містере Холмсе.
— Я не був би сам собою, якби працював інакше. А тепер погляньмо на цю смугу, що оперізує праве плече. Вам нічого не впадає в око?
— Та начебто нічого...
— Але ж дуже добре видно, що смуга нерівна. Отут — глибше поранення, тут — так само. Є такі місця й на іншій смузі, нижче. Що це могло б означати?
— Уявлення не маю. А ви?
— Може, маю. А може, й ні. Незабаром я зможу сказати більше. Якщо ми встановимо, чим завдано ці рани, то суттєво наблизимось до викриття вбивці.
— Може, це й безглузда думка, — мовив полісмен, — але якби йому на спину кинули розпечену дротяну сітку, то ці глибші поранення з’явилися б у місцях перетину дротин.
— Дуже дотепне порівняння. А може, то був жорсткий дев’ятихвостий нагай із вузликами на кінцях?
— Їй-бо, містере Холмсе, ви, здається, маєте рацію.
— А може, це було щось зовсім інше, містере Бердле. Хоч як би там було, ваших здогадів для арешту замало. До того ж не забувайте про останні слова небіжчика — «лев’яча грива».
— Я подумав, що він хотів назвати ім’я...
— Так, я теж думав про це. Але якби ці слова були хоч трохи схожі на «Ян Мердок»... проте ні. Я певен, що він вигукнув: «лев’яча грива».
— А інших припущень у вас немає, містере Холмсе?
— Може, й є. Але я не хочу обговорювати їх, поки не матиму вагоміших доказів.
— А коли вони з’являться?
— Через годину, а може, й раніше.
Інспектор потер підборіддя, недовірливо позирнувши на мене:
— Хотів би я відгадати ваші думки, містере Холмсе. Може, оті рибальські човни?..
— Ні, ні, вони були надто далеко.
— То, може, це Белламі та його син-здоровань? Вони не дуже любили Мак-Ферсона. Чи не могли вони його вбити?
— Ні, ні, ви нічого не випитаєте в мене, поки я не буду готовий, — сказав я, посміхаючись. — А тепер, інспекторе, нам час повертатися до роботи. Якщо ви завітаєте до мене опівдні...
Але тут нас перервали найнесподіванішим чином, і це стало початком кінця справи Мак-Ферсона.
Вхідні двері відчинилися, в передпокої почулися непевні кроки, й до кімнати ввірвався Ян Мердок — блідий, скуйовджений, у накинутім абияк одязі; щоб утриматись на ногах, він чіплявся кістлявими пальцями за меблі.