Грот афаліни

Сів навпочіпки, потім ліг на живіт, щоб ногами вниз сповзти у воду. Але почув, як нетерпляче заскрипів, затринькав дихалом Бобі. Янг сів, у воді вже простяг до малюка руку.

— Пробачення просиш? Я не серджусь, дурненький.

Бобі щось тримав у зубах, сунув йому в руки… Маска від акваланга! З несподіванки Янг трохи не впустив її. «Ну й Бобі! Це ж треба…» А руки вже гарячково обмацували маску. Ремінчик цілий… Гума ціла… У склі, здається, тріщина… Навіть дві, вони схожі разом на літеру «ві»: «V». Будуть осколки триматися під тиском чи ні? Пропустять чи не пропустять тріщини воду? Зразу ж надів маску, зсунувся до Бобі.

Здається, нормально… Ех, якби ще щось було видно! Не знімаючи маски, посвистів Бобі і поплив просто на огонь лампочки. Про відпочинок забув одразу.

Бобі проплив поруч, потім позаду. Зрештою зовсім відстав, бо дельфіни тривожно засвистіли.

Не вилазив на Крабовий пляж, а посунувся повз берег, чіпляючись руками, до товстого провода. Віддихався добре, провентилював легені. Зловив кілька «ляльок», що наробив з Натачиної сукенки, сунув за пазуху. І пірнув, хутко перебираючи провід обома руками.

Цього разу спускався набагато упевненіше. Незабаром вода спереду ніби затуманилась, потім і добре посвітлішала. Ось уже ця просвітлина набула форми широкого й нерівного зверху пологу чи запони. Провід ліг на дно і пішов під низ цього пологу, і Янг випустив його з рук. Шипить полог. Вода крізь тріщини скельців майже не просочувалася в маску, добре було видно вже, що полог складається ніби з тисяч шнурків намистинок, розтягнутих від низу до стелі. Бульбашки-намистинки не більші ніж зернятка маїсу і світяться білим, мов ті лампи, що бачив у коридорі готелю.