Грот афаліни
- Автор: Мисько Павел Андреевич
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Грот афаліни». Краткое содержание книги:
Героям повісті довелося пережити багато небезпечних пригод на землі, на воді, у підводній печері, вступити у смертельний поєдинок з бандами і піратами з «китайських тріад».
Ліхтар! Хтозна-що віддав би за ліхтар! Без нього як без рук. А якби ще був і акваланг, то й зовсім добре було б. Зостався акваланг десь у озері, а запасні балони біля озера.
«Що там тепер Натача робить, Абдула? Перелякав я їх своїм зникненням… Вирішили, що загинув… І я на їхньому місці так би подумав…»
Краби, побачивши, що їх більше ніхто не лякає, посміливішали, полізли з води на берег, повиповзали з ямок. Під лампочкою вже їх зібралося багато, ніби грілися на сонці.
«А що я робив би на місці Натачі? — прикидав Янг. — Комусь одному треба добиратися на Рай, сказати про все Раджу. Бідолашний Радж!.. Бідолашна Натача!.. Як їй пережити все це, як розказати Раджеві?» — Якось само подумалось, що добиратися до Раджа буде Натача. Вона сміливіша й рішучіша і плаває добре.
Праворуч від Янгових ніг і вправо від провода, який ішов під воду, щось білувате повільно погойдувалося коло _берега, іноді не в лад з водою, іноді затемнювалося, зникало. Там було чути шарудіння крабових клешень, якийсь скрегіт. Але це не дельфіни скрипіли, дельфіни повільно курсували на межі повних сутінків і напівсутінків, притискувалися більше до входів у Храм і Водоспадний грот. Янг лінувався вставати й дивитися, над чим бенкетують краби. Він відчув мляву насолоду від нерухомості.
«Які ноги!.. Кісточки пооббивані, зідрані… А скільки подряпин і синяків!..» — Підтягнув штанину на тій нозі, де все ще відчував сліди зубів. Ось вони, знаки… Прокусів не було, видно тільки два ряди плямок-синяків, навіть шкіра здерта на тих місцях. «Залізна хватка… За шириною рядів — не малюкова робота. Найімовірніше — Дікова… А може, Єви або Бели. Єва — мати Джейн. А котра мати Бобі? Здається, Дора… Перший міг і Бобі кинутись у ту розколину, а мати за ним, Бобі рятувати… і мене заразом…» — Янгу хотілося думати, що було саме так. Похукав, подув на синяки, навіть слиною промив — і встав. Підійшов до того, що біліло коло берега. Це була рибина, навіть завелика, п'ядей на дві. На ній безліч крабів — і більших і менших. Замість хвоста у риби ребринки-ниточки, на боках повигризані ямки. «А чого тут дохне риба? Може, вода якась застійна, отруйна?»
Очі звикли до напівтемряви, і коли Янг відвів погляд праворуч, за прогин стіни, то помітив унизу щось гранчасте і височеньке, ніби скриньку. Одразу ступив туди.
Так, це була скринька. Металева, важка… Підняв, щоб піднести ближче до світла, а вона несподівано смикнулася з рук, трохи не впустив. Помітив, що до скриньки веде скручений удвоє дріт. Вилазив той дріт теж з-під води, кроків на три глибше в темряву від того, товстого. Янг обережно поставив скриньку на місце. Серце тривожно калатало. «Не чіпатиму, ну її…» А цікавості не міг перебороти, руки вже намацали засувку. Відсунув засув, потягнув за нього — відчинилася кришка, зависла на завісах. Руки намацали укладену вздовж скриньки на важелі телефонну трубку. «Телефон?! З табору сюди дзвонять, а звідси в табір… Дивний телефон… Як по ньому дзвонять, коли немає ні диска, щоб набирати, ні кнопок?»
Зняв трубку й відразу почув, як вона ожила, загула, якраз так, як у Крафтовому телефоні. Знімав якось, витираючи пил. Але Крафтова гула, і все, а тут…
— Хелоу? Майкл біля апарата! — гучно сказала трубка по-англійському. — Що за чорт… Ф-фу-у… Ф-фу-у-у! — подули в трубку. — Зіпсувався чогось… Нікого ж там не повинно бути.
Клац… Тіу, тіу, тіу, тіу.
Янг забув, що треба дихати. Обережно поклав трубку на місце і так само обережно-стримано видихнув.
Дозабавлявся!.. Тепер можуть і серед ночі примчати сюди… «Мало тоді не буде…» Повільно закрив вічко скриньки як було, клацнув засувкою. «Як ця скринька стояла? Здається, отак…» Щоб не помітили, що хтось чіпав апарат.
І не хотів, а ще більше ускладнив своє становище. Той черговий біля телефону (а може, сам головний начальник табору, бо тільки у начальників телефони) розкаже уранці всім, як сам по собі задзвонив телефон з печери. Чорти з пекла чи дельфіни подзвонили, тільки сказати нічого не змогли. А хтось із табірників скаже, що не така вже й таємниця їхня печера, коли можна в неї забратися і звідти дзвонити…
Часу на роздум не було. «Ти де, Бобі? — посвистів дельфінчикові. Треба хутко перевірити, куди веде гумовий чорний провід. Може, пощастить ще сьогодні втекти звідси.