Грот афаліни
- Автор: Мисько Павел Андреевич
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Грот афаліни». Краткое содержание книги:
Героям повісті довелося пережити багато небезпечних пригод на землі, на воді, у підводній печері, вступити у смертельний поєдинок з бандами і піратами з «китайських тріад».
І раптом простісіньке спало на думку. Він порве на клаптики сорочку, пустить їх на воду. Може, кілька штук випливе, може, якийсь потрапить на очі Раджу. Брат неодмінно ж шукатиме його живого чи мертвого, і не тільки в озері, а й у морі коло берега. Він повинен здогадатися про цю печеру, про витік з озера в море. «Ні, краще блузку порву… Вона яскравіша, легше клаптик помітити… І матерія оригінальніша, а таких сорочок — тисячі. Натача упізнає клаптик зі своєї сукенки, якщо Радж не здогадається…»
Пройшов праворуч, за проводи, навпомацки назбирав ошмаття водоростей біля берега. Наприбивало з волі, а може, і в печері ростуть, на виході? Поробить маленькі «ляльки», в кожну загорне і шматочок водоростей. Будуть вони плавучішими… Навитягає з подолу й ниточок, поперев'язує згорточки, щоб не розкручувалися. По-своєму наперев'язує, з трипелюстковими бантиками.
Пливіть у білий світ, несіть звістку на волю!
Може, з годину, а то й більше подрімав, накрившись рогожею і прихилившись плечем до стіни. Боліли від холодного каменю стегна, нив хребет. Рогожа була волога, тхнуло цвіллю. Невідомо, чи допомагала вона зігріватись, може, відбирала тепло, просихаючи від тіла. Треба було забрати її звідси, можна використати якщо не на бік, то під бік, усе-таки не голий і слизький камінь. А краби, відчувши тишу, зовсім знахабніли: повзали по ногах, пробували викарабкатися вище. І доводилося їх відстрашувати або відбрикувати ногами, глушити ластом. Крабовий пляж…
Янг чиркав об виступ скелі лезом ножика, гострив, перевіряв жало на нігті. Виявив, що в нього не просто шматок рогожі, а мішок, на дні навіть зосталося трохи брудного, в мулі, друзу. Вивернув на лівий бік, а потім зійшов до води, виполоскав і викрутив. Можна перевернути дном догори, прорізати дірки для голови і рук — і будь ласка, одягай на себе.
Коли дивитися з Крабового пляжу, то праворуч від нього чорніє ще один грот. Великий він чи малий? З'єднується з Храмом чи ні? Янг відчував, що не заспокоїться, поки не обстежить його. Спочатку почне без дельфінів, а під кінець, може, й вони насміляться, підпливуть.
Залишив рогожу на пляжі, зайшов за проводи, надів ласт і ринув грудьми на воду, піднявши велику хвилю. Після трьох-чотирьох гребків піднімав праву руку вперед і вгору, відставляв праворуч — чи тут стіна? Знову гріб, знову мацав… Хоч ласт і один, але додавав хуткості. Переконався в цьому на ґулях: кілька разів сильно стукався лобом. Стіна потроху повертала в лівий бік, зрештою закінчилася тупим кутом, починалася стіна зліва. Видно, цей грот найменший з усіх обстежених. Дивна печера, не трилисник, а чотирилисник. Щось на зразок чинари, або інакше платана, часточки-лопаті загострені. Вихід, куди ведуть проводи, уявляється як черешок листу.
Через двадцять шість гребків обмацалася площадка чи поріг. Потримався трохи за бережок, відпочив. Знову плив і лічив гребки — площадка простягається до сорок першого гребка, потім знову здіймається стіна. Не встиг її помацати зо два рази, як вона зникла з-під руки. Ага. поворот… Ріг скелі гострий, як ніс у «Нептуна». Посунувся вперед і одразу обмацав стіну-втікача. Оглянувся назад — лампочки не видно, подивився вгору і ясно побачив дві великі зірки. Ні, більше! П'ять… сім… Отже, потрапив знову в Храм?
Можна навпомацки вернутися, обстежити виявлену площадку.
Мацав стіну тепер уже лівою рукою, підгрібав правою. Почув біля себе стримане «Пфу-ух-х…». Бобі підплив, його видих більш високий за тоном.
— Ну що, боягуз, засумував без мене? — Янг завернув за той гострий ріг і незабаром ухопився за початок площадки. Вилазив на неї з такою ж пересторогою, як і на ту, де перший раз спав. Уставав обережно — головою не стукнувся, виставив руки уперед, не зачепився ні за що. Так ступив два кроки, три… Наткнувся на стіну, хоч і не дуже круту. Пішов, мацаючи ногами, уздовж неї, виставивши поперед себе тільки ліву, а правою шкребучи по стіні. Стіна нерівна, та й під ногами теж то бугорки, то ямки. Не обстежував до кінця, перед черговим виступом повільно повернувся до води. Неширока, виявляється, ця площадка, але значно краща за ту, де спав. І лампочку добре видно, навіть латку стіни біля неї. Водоспаду майже не чути.
Тут і поселиться, швендяти більше не буде. Звідси і до Крабового пляжу не більше як п'ятдесят метрів. Добре туди пливти — просто на лампочку. А звідти? От якби й тут щось блищало…
Залишилось тільки попливти за тим мішком з рогожі, і на сьогодні буде все. Бо вже ноги-руки не слухаються.
Відпочивати треба, набиратися сили. Щоправда, звідки та сила візьметься, невідомо: їсти ж нічого.