Вогнем і мечем. Том перший
- Автор: Сенкевич Генрик
- Серия: Вогнем i мечем #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 966-692-742-Х
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вогнем і мечем. Том перший». Краткое содержание книги:
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
Діставши ці відомості, князь піднісся духом, сподіваючись до того ж за Дніпром значно примножити свої сили за рахунок шляхти, решток коронного війська і панських дружин. Отож наступного дня вранці він вирушив далі.
За Переяславом війська увійшли у великі глухі ліси, що тяглися уздовж Трубежу аж до Козельця і далі до Чернігова. Був кінець травня — спека видалася страшна. У лісах замість прохолоди стояла така задуха, що людям і коням нічим було дихати. Худоба, яку вели за табором, падала щокроку або, відчувши воду, бігла до неї як шалена, перекидаючи вози і зчиняючи гармидер. Почали падати й коні, особливо у важкій кавалерії. Ночі переважно були нестерпні через незмірну кількість паразитів і сильний запах живиці, що її у таку спеку дерева виділяли сильніше, ніж зазвичай.
Так тривало чотири дні, а надвечір п’ятого спека стала надприродною. Із настанням ночі коні почали хропти, а худоба жалібно ревти, ніби передчуваючи якусь небезпеку, що її люди не могли поки що вгадати.
— Кров почули! — говорили у юрбах біженських шляхетських родин.
— Козаки за нами женуться! Битва буде!
Почувши ці слова, жінки залементували, чутки дійшли до челяді, зчинився переполох і почалася метушня — вози обганяли один одного або з’їжджали із тракту наосліп просто у ліс, застряючи поміж деревами.
Але прислані князем люди швидко відновили порядок. До того ж навсібіч розіслали загони, щоб довідатися, чи справді загрожує якась небезпека.
Пан Скшетуський, котрий добровольцем пішов із волохами, повернувся над ранок першим і мерщій подався до князя.
— Ну що там? — спитав Ієремія.
— Милостивий князю, ліси горять.
— Підпалені?
— Атож. Я схопив кілька осіб, і вони зізналися, що Хмельницький охочих послав іти назирці за вашою ясновельможністю й вогонь, якщо вітер буде погожий, підкладати.
— Живцем хоче нас спекти, битви не зав’язуючи. Веди-но сюди цих людей!
За хвилину привели трьох чабанів — диких, тупих, переляканих, котрі відразу ж зізналися, що їм справді наказано було підпалювати ліси.
Розповіли вони також, що слідом за князем було послано й війська, але йдуть вони до Чернігова іншою дорогою, ближче до Дніпра.
Тим часом прибули інші роз'їзди, і кожен привіз ту саму звістку:
— Ліси горять!
Але князя це, здавалося, зовсім не стривожило.
— Поганський спосіб, — мовив він, — та нічого з цього не вийде! Вогонь не перекинеться через річки, що течуть у Трубіж.
Справді-бо, у Трубіж, уздовж якого просувався на північ табір, упадало стільки річок, які утворювали тут і там широкі болота, що можна було не боятися: вогонь через них не перекинеться. Хіба що за кожним разом ліс довелося б підпалювати знову.
Перевіривши, роз'їзди невдовзі повідомили, що так воно й відбувається. Щодня вони приводили й підпалювачів, котрими прикрашали придорожні сосни.
Вогонь ширився вмить, але уздовж річок на схід і захід, а не на північ. Ночами, скільки оком сягнеш, небо полум'яніло. Жінки звечора до світанку співали побожних пісень. Перелякані дикі звірі вибігали з охоплених вогнем лісів на битий шлях і йшли за табором, змішуючись зі стадами домашньої худоби. Вітер нагнав диму, що затяг усе видноколо. Військо і вози просувалися наче у густому тумані, крізь який нічого не було видно. Дихати не було чим, дим роз’їдав очі, а вітер наганяв його дедалі більше. Сонячне світло не могло пробитися крізь цю пелену, і ночами від заграв було видніше, ніж удень. А лісові, здавалося, не було кінця.
Крізь такий дим і охоплені полум’ям ліси вів Ієремія своє військо. Надійшли вісті, що ворог іде по другий бік Трубежу, але не відомо було, скільки у нього воїнства.
І все-таки Вершулові татари розвідали, що він іще дуже далеко.
Якось уночі до табору прибув пан Суходольський із Боденьок, із протилежного берега Десни. Це був давній придворний князя, котрий кілька років тому переїхав жити в село. Він теж тікав від хлопів, але привіз звістку, про яку у війську ще не знали.