Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
Там за чаркою він розповів господареві, як його «сафарі» йшли на північ, але нічого не сказав про загін, що пішов на захід. Потім одного дня він завважив, що половина його людей утекла. Він сказав це тому, що кілька мисливців з бунгало вирушили в його табір на півночі, і він остерігався, що вони можуть помітити, як виразно поменшала кількість його людей.
Однієї спекотної ночі Меріем, яка не могла заснути, встала і вийшла пройтися садом. Пан Морісон перед цим знову наговорив їй багато ніжних слів, і це так схвилювало дівчину, що вона не могла заснути.
Величезне небо над нею, здавалося, обіцяло ще більшу свободу від сумнівів та питань. Бейнс вимагав, щоб вона сказала, що любить його. Десятки разів вона думала, що слід було відповісти йому взаємністю. Корак був лише спогадом. Вона починала вірити, що він мертвий, бо живий він би цілком полонив її думки. Вона не знала, що він так само вважав її мертвою і так само сумнівався і тому не робив більше спроб розшукати її після того, як було розгромлено селище Ковуду.
Меріем повільно підходила до квітучого куща, за яким причаївся Гансон. Уже багато ночей він приходив сюди, причаювався в засідці, вичікуючи слушної нагоди. На що чи на кого він чекав? Він почув наближення дівчини и напівпідвівся на ліктях. Далеко внизу в стайні заіржав його кінь.
Меріем ішла, повільно простуючи до куща, за яким чекала на неї засідка. Гансон вийняв з кишені велику червону хустку і підвівся на коліна. Кінь у стайні знову заіржав. Далеко внизу, на рівнині, рикнув лев. Гансон обережно сів навпочіпки, готовий враз випростатись.
Кінь знову заіржав — на цей раз ближче. Чутно було, як шелестять кущі, торкаючись тіла тварини. Гансон здивовано розмірковував, звідки тут міг узятися кінь, адже він щойно іржав у стайні. Він повернув голову туди, де мала бути тварина. Те, що він побачив, знову кинуло його додолу, притиснувши до землі, — наближався якийсь чоловік і вів двох осідланих коней.
Меріем також почула це й спинилась, прислухаючись. За мить до неї підійшов пан Морісон Бейнс, ведучи двох осідланих коней.
Меріем здивовано подивилася на нього. Пан Морісон сором’язливо усміхнувся.
— Я не міг заснути, — сказав він, — і вирішив трохи поїздити верхи, але коли зібрався, то побачив вас, і вирішив, що ви не відмовите скласти мені товариство. Нічна прогулянка верхи, запевняю вас, дуже добра розвага. Ходімо!
Меріем засміялася. Ця витівка припала їй до смаку.
— Гаразд, — сказала вона.
Гансон тихо вилаявся крізь зуби. Ті двоє повели коней до виходу з саду. Щойно вони вийшли з воріт, як завважили коня Гансона.
— Це, певне, кінь того мандрівника, — сказав Бейнс. — Він, мабуть, приїхав побалакати з нашим управителем, — сказала Меріем.
— Пізненько приїхав, правда? — зауважив пан Морісон. — Я б не зважився поночі вертатися джунглями в його табір.
Наче на підтвердження його слів, десь далеко рикнув лев. Пан Морісон здригнувся й позирнув на дівчину, сподіваючись побачити враження, яке справив на неї цей лиховісний звук. Здавалося, що вона його навіть не чула.
Наступної хвилини двоє верхівців уже їхали по залитій місячним світлом рівнині. Дівчина скерувала коня в бік джунглів, саме туди, звідки долинуло рикання голодного лева.
— Може, нам краще триматися трохи далі від того хлопця? — запропонував пан Морісон. — Здається, ви не чули, як він рикає.
— Чому, чула, — засміялася Меріем. — Поїхали туди, подражнимо його.
Пан Морісон вимушено засміявся. Йому зовсім не хотілося виглядати боягузом перед дівчиною, але ще більше не хотілося їхати поночі в гості до голодного лева. Він помацав карабін в кобурі біля сідла, але місяць сяяв так, що цілитися було б дуже незручно, та він ніколи лева віч-на-віч не бачив — навіть удень. Думка про можливу зустріч глибоко занепокоїла його. Звір перестав тепер. рикати. Його більше не було чутно, й помалу Морісон опанував себе. Вони їхали просто в джунглі, за вітром. Лев причаївся праворуч від них у невеличкій западині. Це був старий звір. Уже дві ночі він нічого не їв, тому що не міг більше полювати так вдало, як замолоду, в славні дні юності, коли він наганяв страх на своїх підданих. Дві ночі й два дні його шлунок був порожній, і багато вже часу він живився лише стервом. Він був старий, але й далі лишався грізним смертоносним звіром.