Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
Він дивився і слухав, але ніяк не міг збагнути сутність її вдачі, хоча вона говорила дуже щиро, і він волів, щоб думка про її цнотливість виявилася помилковою, інакше доведеться облишити свій план. Пан Морісон до певної міри совість мав.
Кілька наступних днів зусилля пана Морісона розвинути стосунки з дівчиною, як він передбачав, пішли намарне. Іноді він зовсім зневірювався і знову починав думати, що пропозиція вдаваного одруження не лучиться з тим, що він дужче й дужче закохувався в Меріем. А бачити її щодень і не закохатись було неможливо. Існувала ще одна обставина, яка надзвичайно ускладнювала панові Морісонові його плани: чистота і незайманість були най-сильнішим захистом дівчини — нездоланною перешкодою, яку можуть знехтувати лише виродки. Себе пан Морісон виродком ніколи не вважав.
Одного вечора вони лишилися удвох на веранді, коли всі вже пішли. Перед тим вони грали в теніс — партію виграв Морісон, який взагалі був добрим спортсменом. Він розповідав Меріем про Лондон і Париж, бали й бенкети, розкішних пань та їхні знамениті вбрання, розваги й забави багатих. Пан Морісон був великий майстер забивати баки. Втім, ніколи не був ані надокучливим, ані обтяжливим — плебейських звичок пан Морісон старанно уникав, бо враження слухач складав не лише про нього, а про весь славний рід Бейнсів.
Меріем була зачудована. Дівчинці з джунглів його розповіді здавалися чарівними казками. Пан Морісон був у її очах чудовою і дивовижною людиною. Він захоплював її, і, коли після короткої мовчанки наблизився й узяв за руку, вона здригнулася — але не від страху, а від захоплення. Він нахилився до її вушка.
— Меріем! — прошепотів він. — Моя маленька Меріем! Чи можу я просити дозволу називати вас «моя маленька Меріем»?
Дівчина подивилася на нього широко розплющеними очима. Але він був у затінку. Вона тремтіла, але не забирала руки. Чоловік обійняв її і пригорнув.
— Я люблю вас! — прошепотів він.
Вона не відповідала. Вона не знала, що казати. Вона нічогісінько не знала про любов. Навіть уявлення не мала, але знала, що дуже добре, коли тебе люблять, хоч би що Це означало. Гарно, коли люди добре ставляться одне до одного. Вона в житті бачила дуже мало добра й уваги.
— Скажіть, — наполягав він, — що ви мене теж любите.
Їхні вуста наблизилися одні до одних і майже діткнулися, коли перед її внутрішнім зором несподівано з’явився Корак. Вона побачила Коракове обличчя зовсім близько, відчула палкість його вуст і вперше в житті збагнула, що таке любов, бона м’яко вислизнула з Морісонових рук.
— Я не певна, — сказала вона, — що люблю вас. Давайте зачекаємо. Часу у нас достатньо. Я ще надто молода, щоб одружуватись, і не певна, що буду щаслива в Лондоні чи Парижі, — радше вони мене злякають.
Як легко і природно вона пов’язала любовні стосунки зі шлюбом! Пан Морісон був переконаний, що не заводитиме мови про шлюб. А тут вона каже, що не певна, чи любить його! Це його збило з пантелику. Неймовірно, щоб маленька дикунка сумнівалася в своїх почуттях до шляхетного Морісона Бейнса.
Спала перша хвиля пристрасті, й до пана Морісона Бейнса знову повернулася здатність логічно мислити. Початок виявився нікудишній. Треба було перечекати і підготувати її для прийняття такого рішення, яке б дозволило оволодіти нею. Квапитись непотрібно. Він задивився на профіль дівчини в сяйві великого тропічного місяця. Пан Морісон Бейнс подумав, що «не квапитись» буде не так і легко. Дуже вона звабна.
Меріем підвелася. Кораків образ переслідував її.
— Добраніч, — сказала дівчина. — Шкода було б залишати цю прекрасну країну. — І вона всеосяжним жестом окреслила зоряне небо, широку рівнину, висріблену сяйвом великого місяця, темряву неподалік, у якій вгадувалися джунглі. — О, як я люблю її!
— Лондон ви полюбили б ще більше, — переконано сказав він. — А Лондон — вас. Ви були б окрасою будь-якої європейської столиці. Світ був би біля ваших ніг, Меріем.
— Добраніч, — повторила вона і пішла.
Пан Морісон дістав з портсигара цигарку, пустив тоненьку синю цівку диму до місяця і усміхнувся.
18
Меріем і Бвана саме сиділи на веранді, коли побачили вдалині вершника, що мчав до них. Бвана, приставивши долоню до чола, здивовано вдивлявся в нього. В Центральній Африці чужих буває дуже мало. Бвана знав усіх чорношкірих на сотні кілометрів довкола. Якби в цих краях з’явився білий, його, Бвану, зразу повідомили б. І то про кожен крок прибульця, і що, і скільки вполював, і в який спосіб, — Бвана не дозволяв полювати з допомогою ціаністої отрути чи стрихніну, — а також про те, як він поводиться з слугами. За наказом англійця кількох європейців було відправлено назад на берег за жорстоке поводження з їхніми чорношкірими, а одному, особливо славному в Європі мисливцеві, Бвана наказав ніколи більше не повертатися, — коли дізнався, що мисливський трофей — чотирнадцять левів — той завдячує отруєній принаді.