Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
Тому всі справжні мисливці і всі тубільці любили й поважали його. Слово Бвани було законом там, де досі не було жодного закону. Від одного узбережжя до іншого кожен міг би і допомогти мисливцям — друзям Бвани, і легко завернути небажаного зайду.
Але про цього гостя ніхто не попереджував. Бвана поняття не мав, звідки вершник узявся. Проте, як ведеться у всьому світі, чемно вийшов назустріч, вітаючи, перш ніж високий, добре збудований і чисто поголений блондин років тридцяти зійде з коня. Обличчя здалося Бвані дуже знайомим, лише ім’я ніяк не пригадувалось. Новоприбулий, судячи з вимови й зовнішності, був шведського походження. Поводився трохи брутально, але відверто, чим справив на англійця добре враження, бо той був радий усякому гостеві в цій дикій стороні і приймав кожного, не задаючи жодних запитань, аби лише гості не зловживали його дружбою і гостинністю.
— Дуже дивно, що ви дісталися сюди без попередження, — сказав він, проводячи гостя до конов’язі. — Мої друзі-тубільці завжди інформують про свій приїзд.
— Це, напевне, тому, що я прибув із півдня, — відповів гість. — Упродовж багатьох днів шляху мені не трапилося жодного селища.
— Так, на південь від нас ніхто не живе, — сказав Бвана. — Відколи Ковуду залишив наші терени, на сотні кілометрів там не знайдеш жодного тубільця.
Бвана був здивований, що білий спромігся сам-один з півдня пройти неприємними і непролазними джунглями. Наче читаючи думки співрозмовника, гість озвався.
— Я поїхав туди з півночі трохи пополювати, — сказав він, — і збився з дороги. Мій провідник, єдиний із усіх «сафарі», хто раніше там бував, несподівано захворів і вмер. Ми не могли знайти тубільців, які нас провели б, і тому просто верталися, тримаючи напрямок на північ. Місяць харчувалися лише тим, що вдавалося вполювати або зібрати. Ми й гадки не мали, що десь тут поблизу може жити білий, і вчора ввечері розбили табір. біля джерела на узліссі. Вранці я пішов на полювання і побачив дим з вашого комина, після чого послав свого зброєносця назад у табір з доброю звісткою, а сам поїхав сюди. Звісно, я чував про вас — хто в Центральній Африці вас не знає! — і був би дуже радий, якби ви дозволили: мені тижнів зо два спочити і пополювати в околицях.
— Прошу дуже, — відповів Бвана. — Перенесіть табір до річки, де стоять мої люди, і чуйтеся, як удома.
Коли вони повернулися на веранду, Бвана познайомив чужинця з Меріем і Моєю Любою, яка щойно вийшла надвір.
— Це пан Гансон, — сказав він, бо саме так назвався новоприбулий. — Мандрівник, збився з дороги в джунглях на півдні.
Меріем і Моя Люба й собі привіталися з гостем. Чоловік, побачивши їх, наче трохи знітився. Господар пояснив це собі тим, що гість довго не був у товаристві культурних жінок, і поквапився врятувати його з незручного становища, запрошуючи на бренді з содовою, на що пан Гансон згодився з великою полегкістю.
Коли вони пішли, Меріем повернулася до Моєї Любої.
— Це, звичайно, дуже дивно, — сказала вона, — але в мене таке відчуття, що я пана Гансона вже десь бачила. Дивно, але зовсім неможливо. — І більше вже не поверталися до цієї теми.
Гансон не переніс свого табору ближче до бунгало, як радив Бвана. Він сказав, що його слуги досить задерикуваті, і краще хай вони будуть чимдалі від їхніх; а сам він всіляко уникав товариства пань, чим викликав немало насмішок. Проте з чоловіками він кілька разів бував на полюванні, де показав себе вправним і досвідченим мисливцем. Вечори він проводив переважно з білим, що керував господарством Бвани, і вочевидь товариство цього грубуватого чолов’яги було йому милішим, аніж гості господаря з їхньою вишуканістю. Увечері він довгенько гуляв околицями садиби. Траплялося, заходив до саду, де росли чудові квіти, предмет гордості й захоплення Моєї Любої та Меріем. Коли його там заставали, він знічено пояснював, що прийшов лише помилуватися квітами Північної Європи, які Моя Люба так успішно плекала на африканській землі.
Невідомо, втім, чи його більше приваблював запах мальв та флоксів, чи можливість стріти прекраснішу квітку, найчарівнішу з-поміж усіх у місячному сяйві — чорноволосу смагляву Меріем?
Гансон був тут уже три тижні. Увесь цей час він казав, що його люди спочивають і набираються сил після жахливої мандрівки непролазними південними джунглями. Але насправді було зовсім не так. Він поділив загін на два менші, ставлячи на чолі відданих людей, яким міг довіряти. Їм він звірив свої плани і пообіцяв велику винагороду, якщо все вдасться і вони як слід виконають його накази. Одній групі було звелено дуже повільно рухатися на північ шляхом, який сполучається з великими караванними шляхами Південної Сахари. Іншим він наказав іти на захід і там стати табором біля великої річки, що утворювала природний кордон володінь Великого Бвани.