Фаренго. Ч. 2. Гніздо
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-036-0
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Фаренго. Ч. 2. Гніздо». Краткое содержание книги:
— За щось дуже суттєве?
— Правильно мислите, агенте. Саме так: за дещо суттєве. Вони захотіли отримати навзамін одну дуже-дуже давню штукенцію. Артефакт, який веде свою історію від доби їхніх предків. Від Першого циклу життя розумних рас, а може, й від якоїсь давнішої ери. Колись цим артефактом заволоділи Повзучі, потім вони передали його на зберігання ящерам. А ті, між нами кажучи, завжди були замріяними ідеалістами і цінний артефакт провтикали. Його у них вкрали магонійці. Поцупили з-під самого носа. Почалася війна. Коли магонійців притиснули і намітився їм остаточний гаплик, вони сховали артефакт на Землі. Красиво назвали його Жезлом Сили і сховали його десь тут. Так ось, Анабело, весь сенс існування нашого людства — усіх отих трьох земних рас «М», «Т» та «С» — тільки у тому, щоб не віддавати Жезл древнім виродкам. Тому що ті є злом. Найчистісіньким різновидом вселенського зла, гіршого за яке ніколи не було, немає і не буде. Біда у тому, що частина обраних із «раси С» стали зрадниками і тепер готові обміняти Жезл на безсмертя. А інші обрані з тієї ж раси намагаються їм у цьому завадити. Як у містичних серіалах про безсмертних або ж про «персні влади». Не дивились? Дарма. А найсмішніше, Анабело, полягає у тому, що насправді ніхто не знає, де він є тепер, отой Жезл. Ані погані хлопці не відають, ані добрі. Звісно, хтось мусить знати, але невідомо, хто. Цікаво, правда ж?
— Оригінальна гіпотеза, — погодилась Анабела.
— Та ні, яка там «гіпотеза», — раптом розсміявся Ян. — Маячня старого пса, хазяїна якого отруїли на проклятому лінкорі.
— Не слухайте Біргіра. Не такий він уже й старий, — зауважила темношкіра дівчина, котра якраз увійшла до бунгало. — Ти ще даси фору всім нашим мачо.
— Ти перебільшуєш, Вату, — Ян посадив подругу собі на коліна і обхопив руками за гнучку талію. — Мала брехухо, ти просто лестиш старому псові.
— Ваша подруга має рацію, ви зарано списуєте себе з рахунків, — погодилась з дівчиною Анабела. — Он, ваш колега Маккосліб уже став авреліанським Надзвичайним міністром.
— Надзвичайний міністр Ланс! — розміявся Ян. — Кумедно… Ланс у нас завжди відзначався невмінням жити. Є, знаєте, такі люди, котрі фатально неспроможні насолоджуватись тихомирним життям. Він тридцять років кохає лише одну ту свою баронесу і вперто лізе до кожної посадової дупи, лише б покликали.
— А ви, значить, жити вмієте?
— Так, Анабело, вмію. Що б там хто не казав, а вмію. От зараз ми з Вату вип’ємо доброго джину і підемо на берег кохатися, — відставний адмірал поцілував плече подруги. — Не бажаєте скласти нам компанію?
— Ні, дякую.
— А це, до речі, свідчить про те, що ви, агенте, зануда. Правда ж, Вату, вона зануда? От Шерма ніколи б від такого не відмовилась.
— Я не Шерма, і ви, між іншим, перший, хто назвав мене занудою.
— Отже, твій шеф Марков тебе занудою не вважає?
— Звісно, — Анабела скорчила протокольну посмішку, підвелась і рушила до виходу із бунгало.
— Передавай комісарові вітання, — кинув їй навздогін Ян. — І перекажи йому, що безсмертя є ознакою ракових клітин.
— Себто? — агентеса зупинилась на порозі й запитально подивилась на колишнього координатора «управління А».
— Комісар Марков на Аврелії шукає зрадників з «осьової раси». Правда ж? Ну то нехай пам’ятає про те, що я тобі щойно сказав. Перекажи йому дослівно, він зрозуміє.
23
Болота західніше Озера Кларта,
планета Сельва (ЗКВ106:2),
в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).
10–12 юна 417 року Ери Відновлення.
Якби Пела відразу, як радила їй Ясмін, почала тікати до Озера Кларта, її, швидше за все, впіймали б Джи Тау. Але в ній проснулась винахідливість її ноланських предків-партизанів. Заховавши в болоті діючих кіборгів і тіло покійної подруги, дівчина повернулась до острівця. Вона зняла комунікатор, приєднала до скафандра прилад, що синтезує повітря, відключила дихальний фільтр і нирнула під плавучий острівець. Ґиргів вона не боялась, а хижі представники тубільної фауни давно повтікали з цієї частини сельвійських боліт. Під острівцем вона причепилась до коріння острівної рослинності, завмерла і стала чекати.
«Якщо вони почнуть сканувати болото за допомогою ГРЛ, то під острівцем — найнадійніше місце, — вирішила Пела. — Тут, у болоті, лежать мертві десантники у скафандрах, і сканери приймуть мене за одного з них. От лише кляті бульбашки. Бульбашки можуть мене видати. З іншого боку, ці болота постійно випускають різноманітні гази. Добре, що я у скафандрі. Уявляю, як тут смердить».