День гніву
- Автор: Косач Юрий
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-104-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «День гніву». Краткое содержание книги:
— Що думаєш вчинити зі мною?..
— Даєш же мені слово, коли візьму тебе на поруку?
— Даю. Так мені поможе Господь.
— Обережу ж тебе від черні. Тут найдуться такі, що тебе знають, розірвуть живим, воздадуть тобі таку смерть, якої й мислити не хочу. Єдина рада: відставлю тебе полоняником до гетьманського обозу, принаймні не зазнаєш наруги, а я — ганьби. Пан мій, полковник Мрозовицький, моїм прошенням візьме тебе в опіку, до суду…
— Мрозовицький?! — скрикнув чернець. — Що ж тобі той Мрозовицький?..
— Я — його вістовець в Перебийносовому таборі, — промовив Семенко й сахнувся: брат його зчорнів і скрипнув зубами, увесь затрясся й забігав непевним зором.
— Що тобі?..
— Не діждеш того, не діждеш…
І знічев’я, поки Семенко встиг метнутись убік, хоч прочував, хоч бачив уже, на чому спинився цей непевний зір, фратер Домінік схопив зі стола пістоля, що його було поклав Семенко, й відступав до вікна.
— Юрію, — крикнув вістовець, — ти ж мені дав слово?..
Брат Домінік засміявся. Випалив, хоч рука його тремтіла. Не чекав, коли осяде дим, бачив і так, що Семенко заточився й упав горізнач на стіл. Переступив мертву шляхтянку, що лежала, наче уві сні, розметавши руки, прикрита розсипаною довгою косою, й видерся на підвіконня. Зіскочив на кружґанок, а звідси сходами збіг на дідинець і пропав у тумульті.
31
На бескеття від Случі перла-валила сірома. Драгунія пана Суходольського, гусарська хоругва пана Корсака, охочі з гвардії пана Осінського, взявши від переправи на ріці, нещадимо насідали на чернь. В темряві Кирик, стоячи біля Перебийноса на взгір’ї, бачив тільки відблиски криці й чорний сліпий потік, що ринув від ріки. На тлі вогнів Яреминого табору з того боку Случі, від луни над костянтинівськими передмістями, як з пекельної пащі, виринало кінне панське чортовиння й клало трупом поспільство. Воно втратило серце, утікало мишвою врозтіч, спасалось, як могло.
Кирик розпачав уже з полудня. Загнався реґіментар, таки не зважив тієї сили. Корпус князя Яреми і воєводи Тишкевича вже в Росолівці, донесли язики, з’єднався з кінними компутами Корецького й Суходольського; до десяти тисяч вибираного хороброго війська. Вже у вівторок мусив бачити Максим, що непереливки, що й найбитніша сірома не стане за лицарство: пан Осінський взяв з боєм переправу на Случі й зчинив січу на оболонях, взяв гусарією під ноги Гошовця й пана Хведька Халецького, на їхніх карках в’їхав би до обозу, коли б не секурували Габачеві молодецькі, на них тільки й надії. Відсадили панів знов до Случі і цілу середу рубались, трупом завалили оболоння, але Осінського змінив Корсак і Корсака — Корецький. Йшла, вистоявшись, польська кавалерія, вишикувана й у залізі, все воїн до воїна, і серцем рвалась у бій, було від кого покотитись. І голота котилась, чманіла від тривоги.
— Захотілось вам Костянтинова, закортіло вас до Яреми, хами, — насміхалось панство, — будете ж ви й діти ваші собачої кості, буде ж ваш викрутень Кривоніс пам’ятати костянтинівську парню!..
Рада отаманів вже в середу вночі наполягала, щоб відтягатися.
— Завів ти нас, батьку, в матню, тут нас перетруть на гамуз пеські синове, — зітхав Гошовець.
— Не тая наша сила, — печалився Халецький, — було не лакомитись на Заслав, було Кошки не залишати, поспіль, може б, і оперлися ми ляшві, а так — зріжуть нам гузно, ретируймося, поки цілі…
І Степко Габач, і Сизон Авратинський, і Байбуза, й інші отамани, тисяцькі й осавули радили б ретируватись на Заслав, підсобити Кошці й опертись на заславській фортеці. Але реґіментар закляв їх у песю матір, порвався з пірначем на Байбузу, ледве розняли, штанотрусами, свинопасами назвав їх — про ретираду нема мови, хоч би всіх вас, отаманів, мав перевішати на вербах, завтра контрімпетом[438] зламаємо панів, Ярему ізруч візьмемо…
«От і контрімпет, — думав Кирик, — таки добра була рада отамання, в обоз в’їдуть на карках, що він собі гадає тепер?..» А реґіментар подивився на нього зукоса, сидів у сідлі, сірий, ні словом не озвався, посміхнувся — і ти, хлоп’я, зневірилось? І ти мені дорікаєш?..
— Реґіментарю, — виринув з темені вістовець, — чернь бунтується!..
Гошовець у долині теж спинив свою кочу в чвалі, обернув лице в крові:
438
Протинаступом (Автор.).