Бог Дрібниць
- Автор: Рой Арундати
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-277-2
- Переводчик: Андрей Маслюх
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бог Дрібниць». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про те, що Амму їздила у поліцію, Крихітка-кочамма жахнулася. Все, що вона, Крихітка-кочамма, зробила, ґрунтувалося на одному припущенні. Вона робила ставку на те, що Амму, хай що ще накоїть і хай як лютуватиме, все ж ніколи не визнає своїх стосунків з Велютою публічно. На переконання Крихітки-кочамми, це означало би погубити і себе, і дітей. Погубити назавжди. Проте вона не врахувала того, що по лезу бритви Амму піде без жодних вагань. Адже в ній справді поєдналося непоєднуване: безмежна ніжність матері і бездумна лють терориста-смертника.
Реакція Амму її приголомшила. Земля почала тікати з-під ніг. Вона знала, що в особі інспектора Томаса Метью має союзника. Та чи надовго? Раптом його переведуть куди-інде, а справу вирішать переглянути? Це було цілком можливо: он який натовп партійних активістів, що не вмовкали ні на мить і знай скандували всілякі лозунги, зумів зібрати під фабричними воротами товариш К. Н. М. Піллай. Робітників на робочі місця просто не пропускали, й у приміщеннях «Райських маринадів» повільно гнили купи манго, бананів, ананасів, часнику й імбиру.
Крихітка-кочамма розуміла, що тепер головне — змусити Амму якомога швидше поїхати з Аєменема.
Мети вона досягла, вдавшись до того, що вміла робити найкраще. Зрошувати свої ниви і живити свій урожай пристрастями інших.
Ніби щур, пробралася вона до комори, де тримав своє горе Чако. А там уже зуміла спрямувати його несамовитий гнів у потрібне русло, на ціль зрозумілу і легкодоступну. Їй було зовсім не важко зобразити справжньою винуватицею смерті Софі-моль Амму. Амму і її двояйцевих близнюків.
Чако, який трощив на друзки двері, був лише сумовитим биком, який шаленів на прив’язі у Крихітки-кочамми. То була її ідея — змусити Амму спакувати речі й забратися геть. І Повернути Есту.
20
Мадраський поштовий
І ось він, Еста Самотній, на Приморському вокзалі у Кочині, у потязі, біля заґратованого вікна. Амбасадор Е. Пелвіс. Жорно з зачосом. І зеленохвильне, каламутне, грудкувате, водоростеве, пливке, бездонно-донне відчуття — всередині. Підписана його іменем дорожня скриня — під сидінням. Судки, де лежать бутерброди з помідором, і термос фірми «Іґл» з орлом — на відкидному столику.
Пані, яка сиділа поруч і щось жувала, сама у зелено-пурпуровому канджіварамському сарі та з діамантами, що блискучими бджілками загніздилися обабіч носа, простягнула йому коробку з жовтими ладду[65]. Еста похитав головою. Жінка всміхнулась і заходилася його вмовляти, а її добрі очі за скельцями окулярів перетворилися на вузенькі щілинки. Вона прицмокнула губами і сказала тамільською: — Скуштуй одну. Дужжже солодкі.
Ромбо мадуран.
— Солодкі, — докинула англійською її старша донька, приблизно Естиного віку.
Еста знову похитав головою. Пані розкуйовдила йому волосся і зіпсувала зачіс. Її сім’я (чоловік і троє дітей) уже вгощалися. Великі круглі крихти з жовтих ладду падали на сидіння. Під підлогою потяга загуркотіло. Синє нічне світло ще не горіло.
Маленький син пані з ладду ввімкнув його. Пані з ладду вимкнула. І пояснила дитині, що те світло потрібне тоді, коли всі ляжуть спати. А не тоді, коли ніхто ще й гадки не має лягати.
Геть усе у вагоні першого класу було зелене. Сидіння — зелені. Полиці для спання — зелені. Підлога — зелена. Ланцюжки — зелені. Щось — темно-зелене, щось — світло-зелене.
«Для екстреної зупинки потягнути за ланцюжок», — писало зеленими літерами на табличці.
«Ялд їонертске икнипуз итунгятоп аз кожюцнал», — пропливло зеленими думками в голові у Ести.
Крізь ґрати на вікні Амму дотягнулася до його руки.
— Гляди, не загуби квиток, — сказали її уста. Уста, які щосили намагалися не заплакати. — Потім його перевірятимуть.
Еста кивнув, дивлячись униз на обличчя Амму, задерте вгору, до вагонного вікна. На Рахель, дрібненьку й потемнілу від вокзального бруду. Їх трьох поєднувало чітке (хоча й у кожного своє) усвідомлення: вони любили одного чоловіка. І залюбили його аж до смерті.
Про це у газетах не писали.
Минули роки, доки близнюки зрозуміли, яку роль відіграла Амму в усьому, що трапилося. На похороні Софі-моль і в ті дні, які передували від’їзду Ести, вони бачили її припухлі від сліз очі, проте з дитячим егоцентризмом вважали, що все це — цілковито їхня провина.
65
Ладду — популярний у країнах Південної Азії десерт, кульки з горохового (нутового) борошна і топленого вершкового масла з горіхами, кокосовою стружкою, корицею, кардамоном і мускатним горіхом.