Тварина, обдарована розумом

– І вона втекла? Лихо не без добра. І ще: вибух, мабуть, так її налякав, що ви її не швидко побачите.

Севілла мовчки похитав головою, а відтак промовив:

— Я гадаю, що то робота аквалангістів.

— Ходімо, — сказав Адамс. — Немає потреби тут стояти. Вони ступили кілька кроків у напрямку до будинку.

Адамс зупинився й спитав:

— А що кажуть про це Пітер, Сьюзі й Меггі?

— Вони нічого не розуміють і поки що не питають. Меггі їде сьогодні вранці до Денвера.

— Чудово. Краще тримати їх осторонь від усього, — докинув потім Адамс. — Щодо злочинців, ми знайшли їхні трупи. Їх було двоє.

Севілла здригнувся.

— Ви знайшли їхні трупи! Сподіваюся, що то не наші постріли…

Адамс скривився, від чого його непоголене обличчя здавалося ще змарнілішим і суворішим:

— Не хвилюйтеся. Це наш калібр. То не ваші конфетті.

І додав, понизивши голос:

— Подумати б тільки, яке зухвальство! Вони знали, що ми стережемо фарватер, в них майже не було шансів утекти, і все ж ризикнули на це діло.

Помовчавши трохи, повів далі:

— Підсумок першого бою: двоє дельфінів, двоє людей.

— Це жахливо, — зціпив зуби Севілла.

— Це безглуздо. Тим більше безглуздо, бо «В» переконаний, як і ми, що він вірно служить Сполученим Штатам. Для нього ми — зрадники. А ми вважаємо його за божевільного, ми думаємо, що він зовсім безглуздо недооцінює силу удару, якого у відповідь нам можуть завдати китайці.

Севілла подивився на нього.

— Навіть коли вам бракує свідчень Фа й Бі, хіба ви не могли б повідомити президента про свої підозри щодо ролі, яку їх примусили зіграти?

— Ми це зробили.

– І про замах на Фа й Бі. Адже він тільки підтверджує вашу підозру.

— Ми це зробимо. Але від цього йому буде мало користі. Підозра в політиці ще не зброя. На президента зараз надзвичайно натискують. У нього немає нічого, що він міг би протиставити з свого боку. Навіть громадської думки. Ви знаєте результати останнього опитування?

— Ні.

— Про них повідомляли вчора ввечері по телебаченню. П’ятдесят вісім відсотків американців схвалюють ідею війни з Китаєм.

— Який жах!

Адамс знову прикро посміхнувся.

— Не бракує кандидатів у трупи.

— Я хотів би поставити вам одне запитання, — сказав Севілла, пильно подивившись на нього темними очима. — Чи всі ваші люди поділяють вашу думку про те, що відбувається й готується?

Адамс трохи завагався.

— Зовсім ні. Є дві тенденції навіть на найвищому рівні. Й одна з них полягає в підтримці позиції «В».

— Отже, цілком можливо, що люди з вашого оточення постійно інформували «В» про все, що стосується Фа й Бі?

— На жаль, цілком можливо, — сказав Адамс, опускаючи долу очі.

За мить він підвів голову, окинув поглядом маленьку гавань і водолазів, що виходили на берег, скінчивши роботу.

— Ну що ж, — сказав він, — у всякому разі тепер усе скінчилося.

Севілла подивився на нього. З виду Адамс був зморений і сумний, водночас здавалося, що його охоплює якийсь дивний спокій. На планеті лишалися раховані мирні дні, однак він принаймні може вкласти свій особистий маленький мир з «В». Двоє дельфінів, двоє людей — це дрібниця: малі втрати в малій сварці двох служб. «В» виграв, і тепер, оскільки «В» вигравав, Адамс зможе спокійно приєднатися до думки більшості. Сховатися за спиною своїх шефів з цілком чистою совістю.