Моральні листи до Луцілія

Мандрівче, стань: читай софію Доссена!

Хоча філософія - наука доброчесності, до того ж ця є метою, а та - прямує до неї, то дехто з наших дотримується думки, що їх неможливо роз'єднати, оскільки немає ні філософії без доброчесності, ані доброчесності без філософії. Остання справді є наукою доброчесності, але її здобувають за посередництвом самої доброчесності: ні доброчесності не може бути без науки про неї, ані науки доброчесності - без неї самої. Тут цілком інакше, ніж, скажімо, тоді, коли здалеку у щось ціляться: стрілець в одному місці, а ціль - в іншому. Дороги, що ведуть до чесноти, на противагу до тих, котрі провадять до міста, не можуть пролягати поза самою чеснотою: до неї приходимо через неї саму. Отже, філософія і доброчесність тісно між собою пов'язані.

Чимало видатних мислителів стояло на тому, що треба розрізняти три частини філософії: філософію моральну, філософію природи і філософію розуму. Перша доводить до ладу людську душу. Друга досліджує природу. Третя вникає у властивості слів, у їхній порядок, розглядає способи доведення, аби під виглядом правди не прокралася брехня. Втім, були такі, що ділили філософію і на менше, й на більше частин. Дехто з перипатетиків додавав ще четверту частину - про державу: тут, мовляв, потрібен особливий спосіб дослідження, бо й предмет цілком інший. А дехто приточував іще таку частину, що у греків має назву оікопотіке, тобто вміння рядити домашнім майном. А були й такі, що окремо розглядали науку про різні способи життя. Але ж будь-який із цих додатків можемо знайти в тій частині філософії, що називається моральною. Епікурейці визнавали дві частини філософії - моральну і природознавчу, а філософію людського розуму відкидали. Згодом, коли сам предмет занять змусив їх відмежуватись від усього сумнівного, виявити неправду, що приховувалася під виглядом правди, вони таки впровадили окремий розділ, назвавши його «вченням про судження та правила», що, власне, є по-іншому названою наукою про розум, хоча ту науку вони вважають додатком до філософії природи. Кіренаїки разом із присвяченою природі частиною філософії відкинули й ту, що вивчає розум, задовольнившись лише моральною, але й вони тут же, хоч і по-іншому, ввели те, що відкинули. Ось чому моральну філософію вони поділили на п'ять частин: одна -- про те, чого слід уникати, а чого - прагнути; друга - про пристрасті; третя - про вчинки; четверта - про причини; п'ята - про доведення. Але ж причини речей належать до філософії природи, а доведення - до філософії розуму. Арістон Хіоський твердив, що філософія природи і філософія розуму не тільки зайві, а й такі, що заважають. Залишив тільки моральну філософію, однак і її скоротив: вилучив розділ, який вміщає настанови щодо поведінки, зазначивши, що все це стосується не філософа, а педагога. Та хіба філософ не вихователь, не наставник роду людського?