Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Досі йшла мова про вільні науки й мистецтва. Та хіба мало зайвого у філософів? Хіба в них мало такого, на що й не зіпрешся в житті? Опустились і вони до розмежування складів, до вивчення властивостей сполучників та прийменників. Уже, бач, заздрять граматикам, заздрять геометрам. Що було зайвого в тих науках, тим вони засмітили свою. А от тобі й наслідок: доладніше вміють говорити, аніж жити. Послухай-но, скільки зла у надмірній тонкості і якою вона стає завадою на стежці до правди! Протагор говорить, що про кожну річ в однаковій мірі можна стверджувати щось одне і водночас щось цілком інше, значить,- так само й про те, чи можемо про кожну річ стверджувати щось одне й водночас - щось інше. Навсіфан(8) доходить висновку, що з усіх речей, які, як нам видається, існують, існування жодної не може бути підтверджене переконливіше, ніж неіснування. Пар-менід(9) же запевняє, що з-поміж усього, що бачимо, не існує нічого, крім одного лише всесвіту. А от Зенон Елейський одним махом дав собі раду з усіма труднощами, заявивши, що взагалі нічого не існує. Подібним займаються прихильники Піррона(10), і мегарейці, й еритрейці, й академіки, які започаткували нову науку - про те, що ми нічого не знаємо.
Пожбур усе це туди, де купа іншого непотребу, на який так багаті вільні мистецтва! Ті подають мені ні до чого не придатну науку, а ці позбавляють мене надії будь-чого навчитися. Та краще вже знати зайве, аніж взагалі нічого не знати! Ті не засвічують попереду світла, щоб я скерував свій зір до правди, ці - взагалі позбавляють мене зору. Якщо я повірю Протагорові, то довкіл - один тільки сумнів; якщо Навсіфану,- то певним є лише те, що нічого нема певного; якщо Парменіду,- то існує лишень щось одне, єдине; а якщо Зенону,- то й того єдиного не зостанеться. То що в такому разі ми самі? Що в такому разі довкілля - все те, що нас живить, підтримує? Вся природа - тільки тінь, або марна, або облудна. Вже й не знаю, на кого більше гніватися: чи на тих, хто переконує нас у нашому незнанні, чи, може, на тих, хто не дає нам змоги навіть знати про те незнання.
Бувай здоров!
ЛИСТ LХХХІХ
Сенека вітає свого Луцілія!
Жадаєш від мене корисної і разом з тим необхідної для кожного, хто приступає до мудрості, речі: хочеш, щоб я розділив філософію - розклав на окремі члени її величезне тіло. Справді-бо, через частини легше дійти до пізнання цілості. Якби ж то, подібно до світу, який являє нашим очам усю свою постать, розгорнулась перед нами й філософія, що, наче у дзеркалі, відбиває ту навколишню неозорість! Ось тоді й прикувала б вона до себе захоплені погляди смертних! Тоді б ми полишили все те, що нині, не відаючи про ту велич, називаємо великим! А що того не станеться, то мусимо приглядатися до кожної її частини зокрема, як це робимо, озираючи світ. Мудрець, щоправда, охоплює думкою весь її огром і пробігає ті обшири з такою ж прудкістю, з якою наше око може зміряти небесну просторінь. Нам же, короткозорим, що змушені прориватися крізь мряку, легше можна розгледіти частини, бо цілості нам ще не обійняти.
Отже, зроблю те, що просиш,- розділю філософію на частини, але не на шматочки: корисно ділити, а не розривати, бо охоплювати щось дуже велике так само нелегко, як і щось дуже мале. Народ розписують по трибах(1), військо - по цен-туріях. Усе, що розрослося, легше дається пізнати, коли поділене на частини, але той поділ, я вже застерігав, не повинен іти до безконечності, до чогось крихітного. Надмірно поділене завдає нам таких же клопотів, як і зовсім не поділене. Подрібни щось на порошок - не знайдеш у тій суміші ні зв'язку, ні рахунку.
Насамперед, якщо дозволиш, я вкажу тобі різницю між мудрістю і філософією. Мудрість - найдосконаліше благо людського духу. Філософія - це любов до мудрості, постійне її прагнення. Вона спрямовує нас до того, чого сягнула мудрість. Відомо, від чого походить назва філософії: саме ймення вказує на предмет її любові. Дехто, окреслюючи, що таке мудрість, називає її «знанням усього божественного і людського». А дехто ще й так: «Мудрість - це знання всього божественного і людського, а також його причини»(2). Цей додаток, гадаю, зайвий, бо що таке «причини», як не частина «всього божественного й людського»? Так само по-різному визначали, що таке філософія. Одні вважали її наукою доброчесності; інші - наукою вдосконалення духу, а ще хтось - прагненням правильно мислити. В одному доходили згоди: між філософією і мудрістю напевно є різниця. Таж годі припустити, щоб те, що прагне, і те, що викликає прагнення, було одним і тим самим. Наскільки велика різниця між захланністю і грішми (та - жадає, ті - викликають жадобу), настільки - й між філософією і мудрістю: остання - наслідок і нагорода першої; філософія - приходить; до мудрості - приходять. Мудрість - це те, що греки називають ворЬіа. Цим словом послуговувались також римляни, як сьогодні - словом «філософія». Свідченням того - давні тогати(3), а ще - напис на пам'ятникові Доссену(4):