Світанок
- Автор: Майер Стефани Морган
- Серия: Twilight series #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-230-8
- Переводчик: Наталя Тисовська
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Світанок». Краткое содержание книги:
Я зосередилася на запаху цього лося — на гарячій точці на його косматій шиї, де тепло пульсувало найдужче. Всього-на-всього тридцять ярдів — два-три кроки — розділяли нас. Я напружилася для першого стрибка.
Та щойно мої м’язи згрупувалися, війнув дужчий вітерець — цього разу з півдня. Не замислюючись, я вистрибнула з-поміж дерев на стежку, перпендикулярно до мого початкового напрямку, злякавши лося, який помчав у ліс, і погналася за новим, значно принаднішим запахом. Це був не вибір — нагальність.
Запах цілковито керував мною. Тільки одна думка билася в голові, коли я винюхувала цей слід, — спрага й дух, який обіцяв утамувати її. Жага дедалі дужчала, вона зробилася такою болючою, що в мене переплуталися всі думки і я мимоволі згадала відчуття вогню у венах, спричиненого отрутою.
І тільки одне зараз могло збити мене з курсу — інстинкт потужніший, важливіший, ніж потреба загасити полум’я, — інстинкт самозахисту від небезпеки. Інстинкт самозбереження.
Знагла я усвідомила, що мене переслідують. Принада запаху, якому неможливо було опиратися, боролася з імпульсом розвернутися й боронити намічену жертву. У грудях загуркотів звук, губи самі собою розтулилися, застережливо оголюючи зуби. Кроки мої сповільнилися, а потреба захистити власну спину боролася зі спокусою втамувати спрагу.
І тут я вчула, що переслідувач наздоганяє мене, отож самозахист переміг. Я крутнулася на місці, й гарчання вихопилося з глотки.
Дикий тваринний рик, який зірвався з мого власного горла, був таким несподіваним, що я затнулася. Він розтривожив мене — і водночас на секунди просвітлив мою голову: спричинене спрагою помутніння відступило, хоча сама спрага й досі пекла.
Вітер змінився — він кинув мені в обличчя пахощі землі й близького дощу, звільняючи від принади отого другого запаху — такого смачного, що міг належати хіба що людині.
Едвард вагався за кілька кроків од мене, піднявши руки, наче хотів обійняти мене — чи стримати мене. Обличчя його набуло обережного й напруженого виразу — я ж від жаху завмерла.
Я усвідомила, що ледь не напала на нього. Зусиллям волі я виструнчилася, відкинувши захисну позу. Затамувавши подих, я намагалася зосередитися на чомусь іншому, бо мене страшенно лякала сила запаху, яка долинала з півдня.
Едвард помітив, що на обличчі моєму знову з’явився осмислений вираз, отож зробив крок до мене, опустивши руки.
— Мені слід негайно забратися звідси, — прошипіла я крізь зуби на останньому подиху.
На його обличчі застиг уражений вигляд.
— Ти здатна опиратися?
Я не мала часу перепитувати, що саме він має на увазі. Знала, що змога мислити ясно триватиме доти, доки я зможу змушувати себе не думати про…
Я знову помчала — просто рвонула на північ, намагаючись концентруватися на тисняві в грудях, яка, я гадала, викликана нестачею повітря. На меті я мала відбігти геть якнайдалі, щоб не відчувати звабливого запаху. Щоб я просто не могла його внюхати, навіть якщо знову мною опанує інстинкт…
Вдруге я усвідомила, що мене переслідують, але цього разу в мене не сталося нападу божевілля. Я боролася зі спокусою втягнути повітря носом, щоб пересвідчитися: мене наздоганяє Едвард. Мені не довелося боротися надто довго: хоча я мчала, як ракета, прокладаючи крізь гущавину найпрямішу можливу стежку, незабаром Едвард порівнявся зі мною.
Нова думка вразила мене — і я зупинилась як урита. Я вже була певна, що тут поблизу ніде немає спокуси, проте про всяк випадок затамувала подих.
Едвард проскочив повз, здивований через мою наглу зупинку. Він розвернувся й за секунду вже був побіля мене. Поклав мені руки на плечі й втупився в очі — шок усе ще переважав на його обличчі.
— Як тобі це вдалося? — вимогливо запитав Едвард.
— Але ж ти піддавався мені раніше? — кинула я у відповідь, ігноруючи його запитання. А я гадала, що це моя власна заслуга!
Коли я розтулила рота, то відчула повітря на смак — тепер до нього нічого не домішувалося, жодного принадливого запаху, який спокушав мою спрагу. Я обережно вдихнула.
Він стенув плечима й похитав головою, наче не хотів, щоб його відволікали.
— Белло, як це тобі вдалося?
— Втекти? Я затамувала подих.
— Але як ти не піддалася на поклик полювання?
— Коли ти опинився в мене за спиною… Мені так соромно…
— Навіщо ти вибачаєшся переді мною? Це саме я припустився жахливого недбальства. Я гадав, що ніхто не зможе так далеко відхилитися від головних стежок, але ж я мав спершу перевірити! Яка дурна помилка! То б і не слід переді мною вибачатися.