Янтарне скло
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-766-8
- Переводчик: Сергій Савченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Янтарне скло». Краткое содержание книги:
«Янтарне скло» — заключна книга трилогії видатного майстра слова Філіпа Пуллмана, що розповість про небезпечні пригоди дівчинки Ліри, що мешкає у іншому, схожому на наш, світі та її друга Віла. Діти мандрують різними світами, уникаючи контактів із воїнами Зла, бо за старовинним пророцтвом після глобальної катастрофи саме на Ліру чекає доля другої Єви, матері всього людського. Разом з героями юний читач порине у вир надзвичайних подій: подорож до підземного світу, поєдинок сил Добра і Зла, зустріч з душами померлих друзів і, нарешті, розставання Віла та Ліри, які встигли полюбити одне одного, але заради збереження рівноваги у Всесвіті змушені повернутися кожен до свого світу.
Гарпія без імені провела їх до системи печер, котрі, за її словами, мали вивести їх до найближчої точки у світі мертвих, із якої можна буде прорізати вікно до іншого світу. За ними нескінченною низкою рухалися духи. Тунель дзвенів від шепоту — передні підбадьорювали задніх, хоробрі підганяли боязких, а старі надихали надією молодих.
— Далеко ще? — тихо спитала Ліра в гарпії. — Бідолашна бабка вмирає, і невдовзі в нас не залишиться ніякого світла.
Гарпія зупинилася, повернулася до дівчинки та промовила:
— Просто йди за мною. Якщо нічого не бачиш, слухай, якщо ж нічого не чуєш, рухайся навпомацки.
Навіть у такій темряві її очі палали невгасимим вогнем. Ліра кивнула та сказала:
— Так, але я втратила більшу частину своєї сили, до того ж я не надто смілива. Будь ласка, не зупиняйтеся! Я триматимуся за вами — ми всі залежимо від вас.
Гарпія повернулася й вирушила далі. Світіння бабки щохвилини слабшало, і Ліра знала, що незабаром воно зовсім припиниться.
Але коли вона рушила за гарпією, десь біля неї пролунав шепіт:
— Ліро! Ліро, дитино!
Голос був знайомим, і дівчинка у захваті повернулася Ліворуч.
— Пане Скоресбі! О, я така рада вас почути! Я знаю, це ви, але, на жаль, не можу ні побачити, ні торкнутися вас!
Напруживши зір, вона у залишках світла роздивилася худорлявий силует та іронічну посмішку аеронавта з Техасу, і її рука машинально простяглася вперед, однак, певна річ, нічого не зустріла.
— Я також дуже радий тебе зустріти. Проте слухай сюди: Там, нагорі, наразі готується якась капость, і вона спрямована на тебе. Не питай мене, в чому річ, я сам нічого не знаю… Мабуть, це і є хлопець із ножем?
Вілові дуже хотілося побачити старого Ліриного товариша, але його очі не затрималися на Лі — дух, що стояв за спиною, аеронавта, був… Ліра відразу зрозуміла, хто це: та сама виступаюча щелепа, що й у хлопця, та сама манера тримати голову, й узагалі, здавалося, що перед ними стоїть видіння дорослого Віла.
Вілові відняло мову, але його батько сказав:
— У нас немає часу. Роби, що я тобі скажу. Візьми ніж і відшукай місце, де від Ліриного волосся відстрижено жмут.
У його голосі було чути стривоженість, і Віл не став гаяти часу на з'ясовування, в чому річ. Очі Ліри від хвилювання стали круглими, і вона взяла бабку в одну руку та піднесла до волосся іншу.
— Ні, забери руку, — наказав їй Віл. — Так я нічого не бачу.
У слабкому мерехтінні він нарешті відшукав те, про що казав його батько: трохи вище лівої скроні дівчинки була невеличка ділянка волосся, коротшого, ніж усюди.
— Хто це зробив? — спитала Ліра. — І…
— Тихше, — перервав її хлопець і спитав у духа свого батька: — Що я мушу зробити?
— Зріж коротке волосся до самої шкіри. Ретельно збери його, дивись не пропусти жодної волосини. Потім відчини інший світ — байдуже, який саме, — поклади туди волосся й зачини вікно. Роби це негайно.
Гарпія уважно спостерігала за ними, а за їхніми спинами юрбилися незліченні духи. У темряві Лірі було видно їхні тьмяні обличчя. Налякана та збентежена, вона закусила губу та застигла на місці, а тим часом Віл у слабкому світлі від бабки робив те, що йому наказав батько. Обережно зібравши волосся в ліву руку, він вирізав невелику виїмку в камені іншого світу, поклав туди пасмо, зверху вставив вирізаний камінець і зачинив вікно.
Незабаром земля затрусилася. Із невідомих глибин долетів рокітливий, скреготливий шум, наче ціле земне ядро почало обертатися, як величезне млинове колесо, і згори почали падати уламки каміння. Раптом підлога тунелю нахилилася. Віл схопив Ліру за руку, притягнув до себе та став біля кам'яної стіни. Камінь у них під ногами почав рухатися, і на них, шкрябаючи їм шкіру, градом посипалися дрібні уламки…
Діти присіли, пригнулися, посадили галівесп'ян на коліна та закрили голови руками. Щось кинуло їх ліворуч, але вони, від шоку неспроможні навіть закричати, лише міцно трималися одне за одного.
Нарешті їхнє падіння припинилося, й вони швидше здогадалися, ніж побачили, що їх протягло вниз схилом, якого хвилину тому ще не було. Ліра лежала на лівій руці Віла. Правою хлопець намацав ніж — той був на своєму місці, у піхвах.
— Тіалісе? Леді Салмакія? — тремтячим голосом промовив Віл.