Янтарне скло
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-766-8
- Переводчик: Сергій Савченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Янтарне скло». Краткое содержание книги:
«Янтарне скло» — заключна книга трилогії видатного майстра слова Філіпа Пуллмана, що розповість про небезпечні пригоди дівчинки Ліри, що мешкає у іншому, схожому на наш, світі та її друга Віла. Діти мандрують різними світами, уникаючи контактів із воїнами Зла, бо за старовинним пророцтвом після глобальної катастрофи саме на Ліру чекає доля другої Єви, матері всього людського. Разом з героями юний читач порине у вир надзвичайних подій: подорож до підземного світу, поєдинок сил Добра і Зла, зустріч з душами померлих друзів і, нарешті, розставання Віла та Ліри, які встигли полюбити одне одного, але заради збереження рівноваги у Всесвіті змушені повернутися кожен до свого світу.
А мавпа тим часом нарешті відчинила скляні дверцята резонаційну камеру та простягала руку всередину, до пасма волосся, затиснутого між гумовими подушечками з металевим затискувачем. Деймон почав квапливо відгинати його, а пані Кольтер тремтячими руками схопилася за клітку, ривком підвелася та почала відчайдушно трусити решітку. Між клітками, трохи вище, лиховісно висіло лезо, клеми іскрили, чоловік у клітці з екзальтованим виразом на обличчі зчіплював дроти, а мавпа все не могла витягти волосся із затискувача…
Виблиснуло нестерпно біле світло, по вухах жінки хлиснув тріск, і мавпу підкинуло в повітря. Разом із нею злетіла невеличка золота хмарка: чи це було Лірине волосся? Чи мавпячий смух? Хай там як, за мить усе зникло в темряві. Клітку так сильно смикнуло, що вона підскочила — разом із рукою і± пані Кольтер, котра застрягла в одному з вічок решітки, і тепер жінка, відчуваючи гострий біль у зап'ясті, шалене калатання серця та запаморочення в голові, напівлежала, напіввисіла біля клітки.
І тут вона відчула, як щось трапилося з її зором: він чомусь став страшенно гострим, і тепер пані Кольтер бачила найдрібніші подробиці та заціпеніло дивилася на найменшу дрібницю у всесвіті, котра, втім, вирішувала все: до однієї з подушечок резонаційної камери прилипнула поодинока волосинка кольору темного золота.
Жахливо завивши, жінка слабкими руками знову почала трусити клітку, сподіваючись усе-таки збити ту кляту волосинку. Голова Суду провів руками по обличчю, стираючи з нього краплі дощу. Його губи заворушилися — він щось казав, але пані Кольтер не чула жодного слова. Вона знову безпомічно кинулася на решітку й побачила, як отець Макфейл зводить разом два дротики. З'явилася іскра, і в цілковитій тиші блискуче срібне лезо слизнуло вниз.
Десь щось вибухнуло, але пані Кольтер вже не звертала на це жодної уваги.
Її піднімали чиїсь руки — руки лорда Ізраеля. Її вже нічого не дивувало, проте вона краєчком свідомості відзначила, що за його спиною, попри крутизну схилу перебуваючи в абсолютно горизонтальному положенні, стояв наміроліт. Лорд Ізраель, незважаючи на стрілянину, сум' яття та хмари диму, переніс жінку в кабіну.
— Він мертвий? Бомба стартувала? — вдалося вимовити пані Кольтер.
Лорд Ізраель сів на сидіння поруч із нею, вслід у наміроліт вскочив сніжний барс із нерухомою мавпою в зубах. Чоловік взявся за важелі керування, і літальний апарат відразу піднісся в повітря. Пані Кольтер затуманеними болем очима подивилася вниз. Там, наче мурахи, копошилися солдати й техніки, хтось лежав нерухомо, інші, поранені чи приголомшені, повзали по кам'янистому ґрунту. Через весь цей хаос пролягав силовий кабель із генераторної станції, являючи собою, мабуть, єдину річ, що не піддалася загальному сум'яттю. Кабель, наче величезна змія, вчепився зубами у виблискуючу пускову установку бомби, біля якої у клітці лежало скорчене тіло голови Суду.
— Де лорд Роук? — спитав лорд Ізраель.
— Загинув, — прошепотіла жінка.
Лорд Ізраель натиснув на якусь кнопку, й до цепеліна, котрий, як і раніше, розхитувався підтиском вітру, порснув полум'яний спис. За секунду весь повітряний корабель уже був обійнятий білим вогнем, полум'я охопило й наміроліт, утім, анітрохи йому не зашкодивши. Лорд Ізраель неспішно повів апарат уперед. Вони побачили, як цепелін дуже повільно впав на землю трохи вище від майданчика з апаратурою, і все: пускова установка, кабель, солдати — в диму: вогні покотилося безладною масою вниз схилом гори, надаючи швидкості та спопеляючи на своєму шляху смолисті дерева, доки не поринуло в білі води водоспаду, котрий підхопив усе це й поніс кудись у темряву.
Лорд Ізраель знову торкнувся важелів керування, і наміроліт, нарощуючи швидкість, полетів на північ. Але пані Кольтер ще довго не могла відвести очей від полум'я позаду, яке поступово перетворилося на вертикальну оранжеву рисочку посеред темряви, оповиту димом і парою, а потім і зовсім стало непомітною цяткою.
26
Безодня
Темрява була абсолютною, і чорнота давила Лірі на очі так, що вона майже фізично відчувала вагу тисяч тонн каменю в них над головами. Єдине світло надходило від світного хвоста бабки леді Салмакії, й навіть воно поступово згасало — бідолашні комахи не знайшли у світі мертвих ніякої їжі, і бабка шевальє вмерла кілька хвилин тому.
Тож поки Тіаліс сидів у Віла на плечі, Ліра тримала комаху леді Салмакії в руках, а сама леді гладила тремтяче створіння, щось шепотіла йому та годувала його спочатку крихтами печива, а потім власною кров'ю. Якби Ліра це бачила, то напевно запропонувала б свою кров, котрої в неї, звичайно, було набагато більше, проте в неї вистачало сил лише на те, щоб намацувати в темряві місце, куди можна було безпечно поставити ногу, та намагатися не вдаритися головою об стелю тунелю.