Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Я тобі вже казав, — терпляче пояснив Гаррі, — навіть якби він був гравцем світового класу, і то я не тримав би його в команді. Він постійно підказує, що кому робити, вважає, що на кожній позиції зіграв би краще за всіх. Я вже не дочекаюся, коли його позбудуся. До речі, про те, як когось позбуватися, — додав Гаррі, встаючи й беручи свою «Вогнеблискавку», — може, досить прикидатися сплячим, коли до тебе приходить Лаванда? Вона мене вже до печінок дістала.

— О, — зніяковів Рон. — Ага. Добре.

— Якщо не хочеш більше з нею зустрічатися, то так їй і скажи, — порадив Гаррі.

— Так… але це не так просто, — промимрив Рон. Якусь мить він помовчав. — А Герміона перед матчем заскочить? — запитав ніби між іншим.

— Ні, вони з Джіні вже на стадіоні.

— Он як, — спохмурнів Рон. — Ясно. Ну, ні пуху ні пера. Покажи, де раки зимують тому Макла… тобто Смітові.

— Спробую, — пообіцяв Гаррі, кладучи мітлу на плече. — Побачимося після матчу.

Він побіг безлюдними коридорами; усі учні були вже за стінами школи — або сиділи на трибунах, або йшли до них. Пробігаючи повз вікна, Гаррі визирав надвір, щоб визначити, який сьогодні буде вітер. Аж тут якийсь шум попереду змусив його повернути голову; він побачив Мелфоя, що крокував йому назустріч у супроводі двох надутих, мовби ображених, дівчат. Уздрівши Гаррі, Мелфой на мить зупинився, а тоді холодно реготнув і попрямував далі.

— Куди йдеш? — вимогливо запитав Гаррі.

— Так я тобі, Поттере, й сказав. Карочє, не твоє собаче діло, — глузував Мелфой. — Біжи-біжи, там уже всі ждуть, тіла, капітана-обранця… хлопчика, що виграв… чи як там тебе, блін, ще тепер називають.

Одна дівчина неохоче захихотіла. Гаррі глянув на неї. Вона зашарілася. Мелфой обминув Гаррі й пішов. Дівчата подріботіли за ним. Трійця завернула за ріг і зникла.

Гаррі завмер на місці, втупившись поглядом туди, де щойно були ці троє. Сказитися можна! Він і так уже ледве встигає на гру, але ж Мелфой явно кудись таємно скрадається, поки в школі нікого нема — найкращий для Гаррі момент з’ясувати, що ж робить Мелфой. Спливали секунди, а Гаррі стояв і дивився…

— Де ти був? — крикнула Джіні, коли Гаррі влетів у роздягальню. Уся команда була вже в формі й напоготові; відбивачі Кут і Пікс нервово постукували себе по ногах битками.

— Зустрів Мелфоя. — тихенько пояснив їй Гаррі, натягуючи через голову яскраво-червону форму.

— І що?

— І хотів з’ясувати, що він робить у замку з двома подружками, коли всі тут…

— Хіба це зараз має значення?

— Має, але я все одно вже не дізнаюся, — огризнувся Гаррі, схопив «Вогнеблискавку» й поправив окуляри. — Ну, вперед!

І не кажучи більше ні слова, подався на поле. Його зустріли оглушливий галас і гул. Віяв легенький вітерець; сліпучі спалахи яскравого сонця то тут, то там пронизували плямисті хмари.