Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Дамблдор нам розповів, як ти врятував Рона безоаровим каменем, — заридала вона. — Ой, Гаррі, що нам сказати? Ти врятував Джіні… ти врятував Артура… а тепер ти врятував Рона…
— Не треба… я не… — розгубився Гаррі.
— Уже половина нашої родини завдячує тобі життям, — хрипко сказав містер Візлі. — Гаррі, я можу сказати одне — родині Візлі страшенно пощастило, коли Рон вирішив сісти у твоє купе «Гоґвортського експреса».
Гаррі не знав, що й сказати, і зрадів, коли мадам Помфрі знову нагадала, що біля Ронового ліжка можуть перебувати не більше як шість відвідувачів. Вони з Герміоною одразу встали; Геґрід теж вирішив піти з ними, залишивши Рона з родиною.
— Йой, яке жахіттє, — бурчав собі в бороду Геґрід, коли вони втрьох ішли коридором до мармурових сходів. — Стілько заходів безпеки, а діткам усе одно завдають шкоди… Дамблдор дуже си тривожить… він багато не мовить, але я ж бачу…
— Геґріде, а що він про все це думає? — насилу стримуючи сльози спитала Герміона.
— Та в нього, певно, сотні думок, з такою ото головою, — захоплено сказав Геґрід. — Але він не знає, хто надіслав те намисто чи підсипав трутки у вино, бо інакше їх би вже спіймали. Що мене непокоїть, — додав тихенько Геґрід, озираючись (Гаррі про всяк випадок перевірив, чи немає під стелею Півза), — се скілько ще діятиме Гоґвортс, якщо й далі нападатимуть на діточок. Знову як з тою Таємною кімнатою. Спочатку паніка, батьки забирають діточок зі школи, а тоді вже Рада опікунів…
Геґрід замовк — повз них статечно линув привид довго косої жінки, а тоді хрипко зашепотів далі:
— …Рада опікунів зачне вирішувати, щоб нас назавше закрити.
— Та ви що? — занепокоїлася Герміона.
— Треба все бачити з їхнього боку, — тяжко зітхнув Геґрід. — Тобто воно й завше було ризиковано відправляти діточок у Гоґвортс. Усяке може трапитися, коли сотні неповнолітніх чаклунів жиють усі вкупочці, але спроби вбити, то вже цілком інше. Не дивно, що Дамблдор гнівається на Сн…
Геґрід урвав на півслові, і на тій частині його обличчя, що не заросла кошлатою чорною бородою, з’явився знайомий винуватий вираз.
— Що? — миттєво перепитав Гаррі. — Дамблдор гнівається на Снейпа?
— Я такого не казав, — заперечив Геґрід, але його зраджували злякані очі. — Йой, то вже пізна година, скоро північ, я мушу…
— Геґріде, чому Дамблдор гнівається на Снейпа? — голосно допитувався Гаррі.
— Цс! — сердито й перелякано засичав Геґрід. — Чого ти так галасуєш, Гаррі, хочеш, аби я втратив роботу? Хоча тобі все їдно, ти ж відмовився від догляду за магіч…
— Не треба мене соромити, тобі це не допоможе! — рішуче урвав його Гаррі. — Що зробив Снейп?
— Не знаю, Гаррі, я си не повинен був того чути взагалі! Я… ну я того вечора виходив з Лісу й почув, як вони балакали… ну, сварилися. Я не хтів привертати до себе уваги, тому си причаїв і аж вуха затулив, але то була така… палка дискусія, що тєжко було її не чути.
— Ну? — не вгавав Гаррі, коли Геґрід почав ніяково човгати своїми ножищами.
— Ну… я тілько чув, як Снейп казав, ніби Дамблдор має завеликі надії, і що він… себто Снейп… уже не хтів би того робити…
— Що робити?
— Не знаю, Гаррі, але Снейп щось таке балакав, ніби він троха си перепрацював… але Дамблдор йому прямо сказав, що той на це погодився і нема на то ради. Був дуже суворий з ним. А тоді ще сказав, що Снейпові треба добряче перевірити все у своєму гуртожитку, в Слизерині. І що тут такого дивного? — поспіхом додав Геґрід, бо Гаррі й Герміона обмінялися багатозначними поглядами. — Та то ж усіх вихователів просили дослідити ту справу з намистом…
— Так, але з ними Дамблдор не сварився, — зауважив Гаррі.
— Слухай, — розгублений Геґрід почав крутити в руках арбалет; щось гучно тріснуло і зброя розламалася на двоє, — я знаю, як ти ставишся до Снейпа, Гаррі, й не хтів би, щоб ти вигадував більше, ніж є насправді.
— Обережно, — втрутилася Герміона.
Вони озирнулися саме вчасно, щоб побачити на стіні тінь Аргуса Філча; за мить той і сам вийшов з-за рогу, згорблений, з тремтячими щоками.
— Ого! — прохрипів він. — Так пізно, і ще не в ліжках? Це означає покарання!
— Нє, Філч, — заперечив Геґрід. — Вони ж зо мною, чи ти не видиш?
— А яка мені різниця? — огидно вишкірився Філч.
— Я вчитель, шляк би тебе трафив, нишпорко нещасна! Сквиб! — завівся Геґрід.
Філч мало не луснув зі злості; почулося гидке шипіння — непомітно з’явилася Місіс Норіс і почала тертися об кістляві Філчеві ноги.