Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Це добре, — гарячково мовив Рон. — Як я виглядаю?
— Дуже привабливо, — м’яко сказав Слизоріг, подаючи Ронові скляночку прозорої рідини. — Випий трошки щоб угамувати нерви, знаєш, щоб мати гідний вигляд, коли вона прийде.
— Класно, — зрадів Рон і одним духом видудлив протиотруту.
Гаррі і Слизоріг дивилися на нього. Якусь мить Рон ще всміхався. А тоді усмішка поволі згасла, і замість неї на обличчі вималювався переляк. Слизоріг реготнув.
— Ну що, знов нормальний? — засміявся Гаррі. — Дуже вам дякую, пане професоре.
— Нема за що, хлопче, нема за що, — відмахнувся Слизоріг, а Рон, спустошений, упав у найближче крісло. — Йому б зараз дати чогось для настрою, — додав Слизоріг, подріботівши до столика з напоями. — Я маю маслопиво, маю винце, маю ще останню пляшку настояного в дубовій бочці меду… гм… хотів подарувати Дамблдорові на Різдво… та нехай… — він махнув рукою, — він же не шкодуватиме за тим, чого не мав! Чому б нам його не відкоркувати й не відзначити день народження містера Візлі. Що краще за добрий трунок рятує з пазурів нерозділеного кохання…
Він знову захихотів, і Гаррі теж не зміг стриматися. Це вперше після невдалої спроби видобути зі Слизорога справжні спогади він опинився з ним майже наодинці. А може, якщо в Слизорога й далі буде веселий настрій… якщо вони вип’ють певну кількість настояного в дубових діжках меду…
— Ну ось, прошу, — Слизоріг подав Гаррі й Ронові по келиху меду, і підняв свій. — Ну, многая і благая тобі літа, Ральфе…
— …Роне… — зашепотів Гаррі.
Але Рон, не дослухавши тосту, перехилив келих з медом до дна.
Минула єдина мить, коротша за удар серця, і за цю мить Гаррі відчув, що сталося щось жахливе, а Слизоріг, здається, ні.
— …і нехай збудуться твої…
— Роне!
Рон випустив з рук келиха; підвівся з крісла й повалився на підлогу; руки й ноги почали судомно смикатися. З рота пішла піна, а вирячені очі ледве трималися в очницях.
— Пане професоре! — закричав Гаррі. — Зробіть щось!
Та Слизорога паралізував жах. Рон тіпався й задихався; шкіра почала синіти.
— Що… але ж… — белькотів Слизоріг.
Гаррі перестрибнув через низенький столик до відкритого Слизорогового набору для настійок і почав виймати звідти різні баночки й торбинки, а в нього за спиною з Ронового горла виривалося жахливе уривчасте булькання й хрип. І ось він знайшов цей засохлий, схожий на нирку, камінчик, що його Слизоріг забрав у нього на уроці настійок.
Гаррі кинувся до Рона, розціпив йому зуби й укинув у рота безоар. Рона потужно пересмикнуло, він хрипко зітхнув, а його тіло обм’якло й заспокоїлося.
Розділ дев’ятнадцятий
Ельфи сідають на хвіст
— То це був, загалом, не найкращий Ронів день народження? — запитав Фред.
Був вечір, у шкільній лікарні панувала тиша, вікна ще не були завішані шторами, та лампи вже горіли. Зайняте було тільки одне ліжко — на ньому лежав Рон. Гаррі, Герміона й Джіні сиділи довкола нього; цілісінький день вони чекали за подвійними дверима, намагаючись зазирнути в палату, коли хтось заходив чи виходив. Аж о восьмій вечора мадам Помфрі дозволила їм провідати хворого. А ще через десять хвилин прибули Фред і Джордж.
— Не думали ми, що оце так доведеться вручати свої дарунки, — похмуро додав Джордж, поклавши на тумбочку біля Ронового ліжка величенький, загорнутий у папір пакунок, і сів біля Джіні.
— Так, коли ми уявляли собі цю сцену, то він принаймні був притомний, — сказав Фред.
— Ми чекали його в Гоґсміді, хотіли здивувати… — зітхнув Джордж.
— Ви були в Гоґсміді? — здивувалася Джіні.
— Ми думаємо, чи не купити нам крамничку «Зонко», — невесело пояснив Фред. — Така собі Гоґсмідська філія, знаєш. Але чи потрібна нам вона, якщо вам не дозволятимуть у вихідні купувати наші товари… та то вже деталі…
Він підсунув до Гаррі стільця й подивився на бліде Ронове обличчя.
— Гаррі, як саме це сталося?
І Гаррі всоте, як йому здавалося, переповів те, що розказував Дамблдорові, Макґонеґел, мадам Помфрі, Герміоні та Джіні.
— …а тоді я запхнув йому в горло безоар, і йому стало легше дихати. Слизоріг побіг по допомогу, з’явилися Макґонеґел і мадам Помфрі, які й доставили Рона сюди. Вони вважають, що все буде добре. Мадам Помфрі каже, що він тут пробуде ще з тиждень… лікуватиметься есенцією рути.
— Ти ба, пощастило йому, що ти згадав про безоар, — тихенько сказав Джордж.
— Пощастило, що той безоар був у кімнаті, — уточнив Гаррі, якого кидало в жар від самої думки, що було б, якби йому в руки не потрапив той маленький камінчик.