Жінка у білому (на украинском языке)

З тилу обійшовши альтанку спочатку з одного, тоді з другого боку, й нікого не виявивши, я нарешті насмілилась зазирнути досередини. Альтанка була порожня. В ній — нікого.

Я гукнула: «Лоро!» — тихо спочатку, потім голосніше, і ще голосніше. Ніхто не обізвався, ніхто не з'явився. Видно було з усього, що в околиці озера й парку єдина людська істота — це я сама.

Серце моє закалатало, але я зберегла самовладання й почала шукати: спочатку в альтанці, потім довкола неї, — чи не натраплю хоч на якісь прикмети, що Лора справді тут була. В приміщенні я не знайшла нічого, зате зовні знайшла — сліди на піску.

Я побачила сліди двох людей — великі, ніби чоловічі, відбитки й маленькі. Я поставила свою ногу на маленький слід і так переконалась, що то ступала Лора. Особливо багато було натоптано слідів перед входом до альтанки. В одному місці, якраз під навислим дахом, я набачила в піску ямку — було добре видно, що зроблено цю заглибнику рукою. Я просто закарбувала це в пам'яті, а тоді, не гаючись, пішла тими слідами, щоб простежити, куди вони приведуть.

Сліди вели від лівого причілка альтанки й далі попід узліссям, кроків, може, триста, а тоді щезали. Припустивши, що двоє, чиї сліди я вистежувала, зайшли тут у ліс, я теж так зробила й почала шукати стежку. Не зразу, але набачила її, ледь помітну серед дерев, і пішла по ній. Стежка довела мене мало не до самого села, і тут її перетнула інша, що вела крізь густий терник. Я стала на розпутті, вагаючись, куди йти далі, й уважно подивилася вздовж тієї, другої стежки. На одній колючій гілці я побачила шматок оторочки від жіночої шалі. Придивившись ближче, я переконалась, що оторочка з Лориної шалі, й швидко пішла цією стежкою. На мою превелику радість, вона зрештою привела мене до будинку, з тильного боку. Я кажу «на радість», бо переконалася, що Лора з якоїсь причини пішла обхідним шляхом і вже мала бути вдома. Я пройшла через стаєнний двір та повз служби. Першою людиною, яку я зустріла в приміщенні для слуг, була міс Майклсон, економка.

— Ви не знаєте, — спитала я, — повернулася леді Глайд із прогулянки чи ні?

— Міледі з сером Персівалем недавно вернулись, — відповіла економка. — Боюсь, міс Голкомб, що сталася якась велика неприємність.

Серце моє впало.

— Якесь нещастя, хочете ви сказати? — ледь вимовила я.

— Ні, ні, хвалити бога, ніякого нещастя не сталось. Але міледі вся в сльозах побігла до себе нагору, а сер Персіваль звелів мені негайно звільнити Фанні.

Фанні, добра, віддана Лорі дівчина, вже багато років була її особистою покоївкою. Єдина людина в цьому домі, на чию вірність і прихильність ми з Лорою могли покластись.