Жінка у білому (на украинском языке)

— Ну, ну! Продовжуй! Що вона сказала про твого чоловіка?

— Тут вона знов замовкла, Меріан...

— І нічого більше не сказала?

— І тривожно прислухалась. «Тс-с! — прошепотіла вона, все ще махаючи на мене рукою. — Тс-с!» Вона відійшла вбік від дверного отвору, повільно, покрадьки, крок за кроком пішла геть і щезла з моїх очей.

— Ти, звісно ж, слідом за нею?

— Так, я настільки розтривожилась, що насмілилась підвестися і рушити слідом за нею. Ледве я стала на поріг, як вона знов несподівано вигулькнула з-за рогу. «А таємниця? — прошепотіла я їй. — Постривайте й розкажіть мені таємницю!» Вона схопила мене за руку й подивилася на мене дикими, переляканими очима. «Не зараз, — сказала вона. — Ми не самі, за нами стежать. Приходьте сюди завтра в цей самий час... одна... затямте: одна!» Вона заштовхала мене в альтанку, й більше я її не бачила.

— Ох, Лоро, Лоро, ще одну нагоду втрачено! Була б я з тобою, вона б так просто не втекла від нас! І в який бік вона подалася?

— Ліворуч, де починається улоговина і ліс найгустіший.

— Ти побігла за нею? Погукала її?

— Як би я могла? Мені й поворухнутися було страшно, не те щоб гукати.

— Але коли ти встала, коли вийшла з альтанки...

— Я зараз же побігла сюди розповісти тобі про все.

— А в парку ти нікого не бачила, нічого не чула?

— Ні, коли я поспішала стежкою, все було начебто спокійно й тихо.

Я задумалась на хвилину. Чи той третій, хто потайки нібито був присутній при їхньому побаченні, існував у дійсності, а чи тільки у хворій уяві Анни Катерік? На це питання неможливо було дати певну відповідь. Певність була тільки в одному: ми знов випустили дорогоцінну нагоду, випустили безповоротно, безнадійно, — якщо тільки Анна не дотримає слова й не прийде до альтанки в призначений час.