Деміан
- Автор: Гессе Герман
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7692-2
- Переводчик: Иван Мегела
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Деміан». Краткое содержание книги:
«Деміан» — роман про становлення особистості, про духовні пошуки. Це історія юнака Еміля Сінклера, який відчув провалля між лицемірною мораллю, що її проповідували церква, родина і школа, та реальним світом. У дитинстві він був збитий на манівці, потрапивши під пресинг брутального хлопця. Але потім у його житті з’являється таємничий Макс Деміан, який настановляє його завжди залишатися вірним собі й боротися з головним ворогом — загальновживаною умовністю.
— О ні. Я тільки не зовсім розумію…
— Продовжимо, однак, наш цікавий дослід. Отже, ми з’ясували, що такий־то хлопчик полохливий… Він когось боїться… Його з цим «іншим» пов’язує, ймовірно, якась таємниця, що його дуже непокоїть… Десь воно так?
Немов уві сні, я скорився його голосу й у відповідь тільки кивнув. Може, це промовляв голос, який виходив з мене самого, який все знав? Краще й чіткіше, ніж я сам?
Деміан міцно ляснув мене по плечу.
— Отже, правда? Так я й гадав! Тепер ще одне-єдине запитання: ти знаєш, як звати того хлоп’яка, який щойно пішов звідси?
Я злякався до знемоги, моя таємниця від необережного дотику болісно стиснула груди — їй не хотілося виходити на світ Божий.
— Який іще хлоп’як… Ніякого хлоп’яка тут не було…
Він засміявся.
— Ану ж бо кажи! Як його звати?
Я прошепотів:
— Ти… говориш про Франца Кромера?
Він вдоволено кивнув.
— Чудово! Ти молодець, ми ще станемо з тобою друзями. Але я мушу сказати тобі одну річ: цей Кромер, чи як його там, — гидкий хлопець. Щось підказує мені, що він негідник. Що скажеш?
— О, так… — зітхнув я. — Він мерзенний, він — диявол! Але заради Бога — він нічого не повинен знати! Ти хіба його знаєш? Чи він тебе?
— Заспокойся. Він пішов, він не знає мене. Ще не знає. Але я був би не проти якось познайомитися з ним. Він, мабуть, навчається у народній школі?
— Так.
— А в якому класі?
— У п’ятому… Але благаю — не кажи йому нічого! Будь ласка, нічого не кажи!
— Заспокойся — тобі нічого не буде. Невже ти не хочеш розповісти мені про цього Кромера трохи більше?
— Я не можу! Облиш це!
Він помовчав.
— А шкода… — сказав він перегодом. — Ми могли би продовжити наш цікавий дослід. Та я не хочу завдавати тобі переживань. Але ти маєш усвідомити: твій страх перед ним не є виправданим. Такий страх нас цілковито руйнує, його треба позбутися. Ти повинен звільнитися від нього, якщо хочеш стати дорослим хлопцем. Розумієш? Звісно, ти можеш не розповідати… Але ти ж бачиш, що я знаю дещо більше — здогадуюсь… Чи не винен ти йому якісь гроші?
— Винен… Але не це головне! Я не можу про це розповісти — не можу!
— А якщо я дам тобі ту суму, яку ти йому винен? Я 6 міг спокійно дати її тобі.
— Ні-ні, не в тім річ! Я прошу тебе: нікому про це не кажи! Ні слова! Ти зробиш мене нещасним!
— Довірся мені, Сінклере. Гаразд, свою таємницю ти відкриєш мені як-небудь згодом…
— Ні, ніколи, ніколи! — вигукнув я запально.
— Як хочеш. Я мав на увазі, що коли-небудь, можливо, ти розкажеш мені більше. Але добровільно, звісно. Ти ж не думаєш, що я вчиню так само, як той Кромер?
— О, ні… Але ж ти нічого про це не знаєш!
— Авжеж, нічого. Я тільки розмірковую про це. І ніколи не вчиню так, як отой Кромер, можеш мені повірити. Та й ти ж мені нічого не винен…
Ми мовчали досить довго, і я зрештою заспокоївся. Але обізнаність Деміана загнала мене в глухий кут.
— Тепер я піду додому, — сказав він і щільніше запнув під дощем грубе вовняне пальто. — Хочу тільки нагадати тобі ще раз: ти повинен відв’язатися від цього типа! Якщо вже ніяк не виходить по-іншому — убий його! Ти б викликав у мене повагу і схвалення, якби так зробив. Я б тобі допоміг.
Мене охопив жах. Я згадав історію про Каїна. Мені стало моторошно, і я тихо заплакав. Занадто багато страхіть було довкола мене.
— Ну, гаразд, — посміхнувся Макс Деміан. — Іди додому. Якось упораємося. Хоча вбити було б найпростіше. У таких справах чим простіше — тим краще. Нічого доброго ти від цього приятеля Кромера не діждешся.
Я прийшов додому, і мені здалося, що я не був тут бозна-скільки часу. Все виглядало інакше. Між мною і Кромером зажевріла якась надія, якесь майбутнє! Я більше не був сам-один! Тільки зараз я побачив, яким самотнім був я зі своїми думками впродовж усього цього часу. І я тут же подумав про те, про що вже не раз розмірковував: зізнання батькам принесло б мені полегшу, але повного звільнення воно б не дало. Натомість я мало не зізнався сторонній людині, і на мене повіяло передчуттям порятунку!
Проте мій страх аж ніяк не був подоланий, і я ще чекав довгих і важких розмов із батьком. Тим дивнішим було для мене, що все відбувалося так тихо, мовчки, без галасу.
Однак свисту Кромера перед нашим будинком не було чутно вже день, два — ні, три дні, тиждень! Я боявся цьому повірити і внутрішньо був насторожений: чи не з’явиться він несподівано саме тоді, коли його вже перестанеш чекати? Але він так і не з’явився! Не довіряючи своїй свободі, я все ще цілковито в це не повірив. Поки нарешті випадково не зустрів… Франца Кромера. Він плентався Канатною вулицею просто мені назустріч. Побачивши мене, він здригнувся, скорчив якусь криву гримасу і тут же повернув назад.